17.04.2014
У репертуарі Дрогобицького театру з’явилася третя вистава за драматургією киянки Тетяни Іващенко
Алла ПІДЛУЖНА
Будь-яка історія кохання — це, певною мірою, детектив — з чого розпочнеться, як розгортатимуться події, чим все закінчиться… Сюжети розвитку любовних історій схожі, і все ж за інтригою щоразу цікаво спостерігати, адже у почуттях найважливіше — це нюанси. В історії, яку розповіли у новій виставі «Замовляю любов» Т. Іващенко у Львівському обласному муздрамтеатрі ім. Ю.Дрогобича на перший план вийшла саме детективна складова.
Режисер-постановник, він же автор музичного оформлення, Влад Сорокін з першої хвилини вистави тримає глядача в напрузі, не даючи утвердитися в якійсь одній думці — чи любов, чи обман? Сценографія (Юлія Гнатенко) теж налаштовує на пошук відповідей. Завіса відкриває інтер’єр сучасної квартири. Це перше візуальне відчуття підтверджено фразою драматурга: «Історія, яка може трапитися з кожним». І все ж щось вирізняє цю квартиру, що під час дії трансформуватиметься у різні простори. Кути всіх дерев’яних конструкцій меблів ніби випадково увінчано подобою хреста. Десь елементом шафи стає труба, що нагадує деталь органа. А великі вітражні вікна на задньому плані завершують відчуття простору церкви. Художник разом із режисером створюють поле для сповіді героїв, які любов «замовляють», любов «пропонують», на любові «наживаються». Мотив сповідальності, що закладено автором п’єси і підтримано постановочною групою, свідчить про найактуальнішу для сьогоднішнього суспільства проблему — несумісність віри і цинізму буття.
Роль Віри — подарунок для актриси, тут є що грати, її виписано драматургом скрупульозно, з цікавими нюансами відчуттів, вона має значний діапазон для виконавиці. Шкондіна демонструє суперечливість характеру Віри, весь час вона знаходиться у внутрішньо збудженому стані, що підкреслюється й зовнішньою пластикою. Актриса створює такий образ героїні, де у дорослій жінці ховається маленька беззахисна дівчинка. Віра — Алла Шкондіна — живе у світі вигаданих ілюзій. Вона готова платити за кохання незнайомому чоловікові, або видавати себе за світську левицю, та все ж вірить у справжнє кохання і у змозі виправдати і вибачити, щоб тільки він повернувся.
Герой актора Олександра Латишева — Кирило — гідний супротивник Вірі-Шкондіній. Чоловік, в природі якого закладено блюзнірське маніпулювання почуттями жінки, віртуозно демонструє власну підступність. У двобої казкової мрії та дійсності, романтизму й суворої реальності відбувається змагання представників двох протилежних планет — жіночої та чоловічої. Життя Віри й Кирила в чомусь схожі. Обоє вони живуть у фальшивому світі.
У дрогобицькій виставі «Замовляю любов» за оптимістичним фіналом сховали розв’язку і залишили глядача з надією, що для героїв хеппі енд можливий…
http://www.day.kiev.ua/uk/article/kultura/dorosli-tezh-hochut-viriti-v-kazki
Детективна казка про любов (текст без скорочень)
Алла ПІДЛУЖНА
В репертуарі Дрогобицького театру з’явилася третя вистава за драматургією Тетяни Іващенко.
Будь-яка історія кохання – це, певною мірою, детектив – з чого розпочнеться, як розгортатимуться події, чим все закінчиться. Сюжети розвитку любовних історій схожі і все ж за інтригою щоразу цікаво спостерігати, адже у почуттях найважливіше – то нюанси. В історії ж , яку розповіли у новій виставі «Замовляю любов» Т.Іващенко у Львівському обласному муздрамтеатрі ім.Ю.Дрогобича на перший план вийшла саме детективна складова.
Режисер-постановник, він же автор музичного оформлення, Влад Сорокін з першої хвилини вистави тримає глядача в напрузі, не даючи утвердитися в якійсь одній думці – чи любов, чи обман? Сценографія (Юлія Гнатенко) теж налаштовує на пошук відповідей. Завіса відкриває інтер’єр сучасної квартири з традиційним переліком меблів, з обов’язковим вже атрибутом – плазмовим телевізором. Одне слово, все, як у всіх. Це перше візуальне відчуття підтверджується фразою драматурга: «Історія, яка може трапитися з кожним». І все ж, щось вирізняє цю квартиру, яка по ходу дії трансформуватиметься у різні простори. Кути усіх дерев’яних конструкцій меблів ніби випадково вінчаються подобою хреста. Десь елементом шафи стає труба, що нагадує деталь органа. А великі вітражні вікна на задньому плані завершують відчуття простору церкви. Саме таким образом сценографії, художник разом з режисером створюють поле для сповіді героїв, які любов «замовляють», любов «пропонують», на любові «наживаються». Мотив сповідальності, закладений автором п’єси й серйозно підтриманий постановочною групою, свідчить про найактуальнішу для сьогоднішнього суспільства проблему – несумісність віри й цинізму буття – люди ходять до церкви та це не заважає їм безсоромно грішити в буденному житті.
Налаштуванням на сучасність можна вважати й введення у дію балетної групи, яка, у вирішенні балетмейстера Сергія Дмитрієва, окрім емоційно-танцювальних номерів, що виконують чудово вправні, технічні артисти (Ольга Когут, Марія Онисько, Володимир Стефанишин, Петро Ланін, Володимир Діденко, Андрій Припін), бере на себе й суто утилітарну місію, стилізовано й граційно готує чергову сцену вистави. Такий хід надає виставі певної динамічності, драйв сучасних ритмів підсилює чіткість комбінацій пластичного малюнку.
Детективна пружина накручується відразу й активно. Господиня вишуканої квартири Віра (Алла Шкондіна) у розмові зі свою парикмахеркою Надією (Ірина Шевчук) дає зрозуміти, що вона заможна дружина депутата, має зв’язки у ділових колах та їздить до дочки в Париж. І хоча зображення чоловіка Віри виникає на плазмі безликим і його механічний голос у розмові з дружиною нагадує вимову автовідповідача, глядач не зразу здогадається, що чоловік – лише вигаданий фантом самотньої, обділеної любов’ю жінки. Та інтрига лише розпочинає свою гру. Надія ніби випадково залишає у Віри газету з оголошенням про замовлення чоловіка для сексу. Пастку поставлено… і підготовлена жертва потрапляє в її тенета. Віра-Шкондіна замовляє собі чоловіка і віддається переконанню, що зустріч з ним може подарувати їй справжнє кохання.
Роль Віри – подарунок для актриси, тут є що грати, вона виписана драматургом скрупульозно, з цікавими нюансами відчуттів, має значний діапазон для виконавиці. А.Шкондіна перш за все демонструє суперечливість характеру Віри, весь час вона знаходиться у внутрішньо збудженому стані, що підкреслюється й зовнішньою пластикою. Різка зміна настрою свідчить про сум’яття жінки, її величезні сумніви, й водночас бажання та пошук любові. Актриса створює такий образ героїні, про яку можна сказати – в дорослій жінці ховається маленька беззахисна дівчинка. Віра-Шкондіна живе у світі власних вигаданих ілюзій. Протиріччя почуттів найбільш притаманне їй: ось вона згідна платити за кохання незнайомому чоловікові, ось видає з себе світську левицю, ось вірить у справжнє кохання чоловіка за викликом і навіть у змозі виправдати його негідність й усе вибачити, аби він повернувся.
Герой актора Олександра Латишева – Кирил, чоловік за викликом, гідний супротивник Вірі-Шкондіній. Мужчина, в природі якого закладено блюзнірське маніпулювання почуттями жінки, у виконанні артиста віртуозно демонструє власну підступність. Кирил-Латишев – звабливий негідник, який так переконливо сповідується Вірі, що глядачі весь час розгадують детективний ребус – правда чи обман, коханець чи жигало? У двобої казкової мрії та дійсності, романтизму й суворої реальності відбувається змагання представників двох протилежних планет – жіночої та чоловічої.
Життя Віри й Кирила в чомусь схожі. Обоє вони живуть у вигаданому, фальшивому світі. Дорослі люди не вірять в казки, але все життя намагаються стати дійовими особами вигаданих чи запропонованих життям солодких казок. Віра чекає на зустріч з коханим, а Кирил … «на зустріч з банківським рахунком у Швейцарії». І все ж жінка щасливіша за чоловіка. Віра-Шкондина вигадала собі мрію. Обманута, вона радіє хоча б ілюзії щастя, що з’явилось таким несподіваним чином. Навіть мрія про кохання здатна зробити її щасливою. Чи це не рецепт боротьби із несправедливістю буття?
Жанр детектива й казки передбачає розгадку інтриги й щасливий кінець. У Дрогобицькій виставі «Замовляю любов» за оптимістичним фіналом сховали розв’язку і залишили глядача з надією, що Кирил колись таки повернеться до Віри.
Вже після вистави захоплена шанувальниця Театру ім.Ю.Дрогобича пообіцяла, що збиратиме гроші, щоб і собі «замовити» такого привабливого Кирила-Латишева. Таке несподіване бажання глядачки стало чи не найкращим завершенням цього театрального детектива про кохання. Не бійтесь мріяти, замовляйте любов і отримуйте її!