Колообіг театрів: у «Колесі» щомісяця показують вистави з областей

Опубліковано від
Випуск №031 за 20.03.2018

Колообіг театрів: у «Колесі» щомісяця показують вистави з областей

Запорізький український музично-драматичний театр імені Володимира Магара показав у Києві «Таїну буття». У центрі — Іван Франко (Сергій Собержанський) та Ольга Хоружинська (Галина Капралова).

Навіть за великого бажання театралам не часто випадає вирушити в інше місто, щоб подивитися виставу.

За винятком розкручених туристичних Львова, Івано-Франківська та ще ситуативно кількох міст, сцени інших залишаються незвіданою цариною для майже всіх, окрім місцевих мешканців.

Представляти театральний потенціал поза рідними стінами допомагає фестивальний рух.

У Києві академічний театр «Колесо» зорганізував і проводить Міжнародний фестиваль камерних театрів (вистав) AndriyivskyFest, який має, по суті, майже цілорічну самостійну частину для українських постановок.

Починаючи з минулого листопада, щомісяця на Подолі показують найкращі камерні вистави з різних областей…

…Вічний революціонер Іванко ФрАнко

Запорізький український музично-драматичний театр імені Володимира Магара привіз «Таїну буття» — свою прем’єрну виставу за п’єсою Тетяни Іващенко про історію подружнього життя Івана Франка й Ольги Хоружинської, яка показує глядачам не лише трудоголіка-генія, вічного революціонера й проповідника українських ідей, а Іванка ФрАнка, як називала його на російський лад кохана Оля, якій згодом доведеться поховати первістка і потрапити в лікарню для душевно хворих.
Це спроба документальної драми, як характеризує п’єсу авторка, від 1998 року, коли твір було написано і він став дуже затребуваний режисерами. Її ставили у Києві, Львові, Дніпрі, Сумах… Вистава запоріжців — загалом десята.
Ольга Хоружинська, роль якої виконує Галина Капралова, ділиться: «Прийшов 1885 рік. Мені виповнилось 20 років. Я ще не спізналася з Франком. Щойно я приїхала з Харкова, де закінчила інститут шляхетних дівчат, до Києва. Вирішила продовжувати навчання на Вищих жіночих курсах. Розмістилася я у своєї старшої сестри — Антоніни Трегубової. Саме до її чоловіка, який працював у редакції «Киевская старина», приїхав зі Львова Іван Франко. Познайомилися ми на вечірці у Трегубових. ФрАнко носив тоді світло-сірий сюртук, білу вишивану сорочку. Мав руде волосся, яке закручувалось йому на голові. Зовні він не справив на мене особливого враження. Тільки очі запам’ятались — яскраво голубі, розумні та іронічні. Але коли він почав говорити про літературу, вразив мене глибиною знань, умінням закохати в себе співрозмовника».
Іван Франко, на 10 років старший, із селянської родини, політично неблагонадійний (Сергій Собержанський), здається, комплексував перед новою знайомою: «Ласкава пані! Ви, певно, й не надієтесь листа від мене, а щонайменше здивуєтесь, що се нараз приплило мені потак довгім часі, як ми бачились, писати до Вас. Сам я дуже добре почуваю своє неловке положення, тим більше, що від самого повороту з Києва я збирався писати до Вас, збирався і не міг відважитись!..» «А діло, про котре я хотів писати Вам, ось яке. Що сказали б Ви, якби який-небудь галичанин, приміром я, приступив до Вас з просьбою: будьте моєю дружиною, моєю жінкою?»
Режисер Тетяна Лещова до двох головних героїв із п’єси додала дві примарні постаті, що названі Провідниками. Одночасно вони (Анна Акішина й Анастасія Ляшиченко) — Ольга Рошкевич та Целіна Журовська, які стали роковими для Ольги Хоружинської, дружини Івана Франка і матері його чотирьох дітей.
Аскетична чорно-біла гама постановки: і декорації — аркуші листів, і костюми, — підкреслює максималістський розподіл життя головних героїв на нетривале щастя і непорозуміння, продиктовані обставинами і часом. Хоча образи головних героїв у результаті залишаються для глядачів світлими — незважаючи ні на втрати, ні на хвороби, ні на Провідників. Мабуть, і тому що образи Франка і його дружини у виставі запорізького театру — молоді, навіть на схилі літ…