2006

Сторінка 1 з 512345

Київське «Відлуння»

Сьогодні в столиці розпочинається VII Міжнародний фестиваль моновистав

Алла ПІДЛУЖНА, спеціально для «Дня» (№68, 29 квітня 2006)

Репертуарна афіша «Відлуння» — престижної театральної акції — складається з десяти вистав майстрів камерного жанру з України, Болгарії, Польщі, Литви, Італії, Росії, Вірменії. Вистави «Відлуння» проходитимуть на сцені Театру «Колесо» та Театру «Театріон». Актриса Київського театру на Подолі Лариса Трояновська покаже на фестивалі свою нову моновиставу «Когда цветет никотиана…» за творами та щоденниками Лесі Українки.

— Ларисо, чому ви вибрали серед багатьох професій саме акторську?

— Мені чомусь завжди здавалося, що я знаю щось таке, про що обов’язково треба розповісти всім, щоб мої переживання змогли разом зі мною відчути інші люди. Ще зі шкільних років я брала участь у різноманітних виступах, читала вірші, до мене придивлялася Фаїна Соломонівна Ковалевська, яка підготувала до акторської професії багатьох київських акторів, вона запропонувала мені займатися в гуртку художнього читання. І я вирішила вступати до театрального ВНЗ, закінчила Київський інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, навчалася в Леоніда Артемовича Олійника.

1988 року сталася для мене знаменна подія — я пробувалася в Театр на Подолі. Й дуже вдячна, що художній керівник театру Віталій Малахов узяв мене до своєї трупи. Відтоді цей театр став для мене рідною домівкою, на його сцені я отримала змогу втілювати всі свої творчі задуми.

— Ви зразу увійшли в репертуар?

— Першою моєю роботою була вистава «Интермеццо» за творами Паустовського, я грала зі струнним квартетом. Поєднання слова й живої музики в чудовому класичному виконанні — це були щасливі акторські моменти. Потім із цими ж музикантами я зробила ще одну моновиставу — «Соната для трьох А» за творами Марини Цвєтаєвої. Зараз я трохи переробила її й граю вже у супроводі музичного запису, а не живої музики, змінилася й назва — «Любви старинные туманы…». Дуже цікавою була робота у виставі «Небожителі» із Віталієм Малаховим. Працювати з цим режисером — велика насолода й серйозна школа для актора. Вистави останніх років — це й «У степах України», «Морфій», «Опера мафіозо», «Маленька нічна соната», «Фараони», «Дядя Ваня», «Передчуття Мини Мазайла».

— Вас пов’язує творча співпраця з драматургом Тетяною Іващенко, ви зіграли в чотирьох виставах за її п’єсами, вам імпонує творча манера цього митця?

— Мені завжди хотілось попрацювати в комедії, не просто побутовій, а з ліричним підтекстом. Такою п’єсою виявилась «Як вийти заміж», яку ми з Іващенком й режисером Олександром Івахном запропонували поставити в Театрі на Подолі. Добре, що нас зрозуміли в театрі, й ось вистава живе понад сім років. Дуже цінною для мене вистава «Таїна буття», в якій ідеться про непрості стосунки Івана Франка з його дружиною. Це — дуетна вистава, в якій ми з моїм партнером, чудовим і талановитим актором Володимиром Кузнецовим, уводимо у с віт пристрасних почуттів, поезії, творчості, разом із глядачами шукаємо відповіді на вічні питання стосунків чоловіка й жінки. Остання прем’єра за п’єсою Тетяни — «Мне тесно в имени своем…» відбулася в театрі «Сузір’я». Це — також дуетна вистава, герої — Айседора Дункан і Сергій Єсенін, знову емоційний двобій любові-ненависті, двох світів — чоловічого й жіночого. Єсеніна грає актор Євген Нищук, а постановку здійснив Віталій Борисюк. Така плідна співпраця дає мені підстави сказати, що я — актриса драматурга Іващенка, бо дуже добре відчуваю її стиль, манеру, в усьому збігається наше розуміння театру, завдань мистецтва, людських стосунків.

— Створюючи образи таких конкретних осіб, як Айседора Дункан, Ольга Хоружинська, які акторські завдання ви ставили перед собою?

— Звичайно, це дуже відповідально й, можливо, навіть можуть виникати сумніви, а чи маю я право? Але якщо замислитися, то на прикладах доль цих видатних людей ми можемо дослідити всі людські почуття, вони переживали все, як будь-яка людина, просто їхні стосунки сприймаються гостріше. У цих образах мені хотілось дослідити, хто ж такі жінка-доля, жінка-матір, жінка-муза, жінка-любов. Може, все вміститися в одній жінці, чи в кожній іншій іпостасі повинна бути друга чи третя жінка. Головне — мені хотілось сказати цими образами ось що: в жінці, яка поруч із чоловіком, незалежно від того, чи він — геній, чи — звичайна людина, треба бачити жінку, тому ніхто не має права вказувати, що її місце лише на кухні.

http://www.day.kiev.ua/161506

Сторінка 1 з 512345