2020

Сторінка 1 з 212

Людмила КОЛОСОВИЧ: «Не люблю коли мене стримують в моїх творчих фантазіях»

Національний центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса та театр «Solo» нещодавно представили виставу «Різдвяний сон кобили вороної» за творами Остапа Вишні та Пантелеймона Куліша. Режисер-постановник — заслужена артистка України Людмила Колосович. Сьогодні пані Людмила наш гість.

 

 

 

 

— Чому Ви вирішили створити театр «Solo»?

— Вже шість років я не прив’язуюсь надовго до жодного конкретного державного театру, бо люблю працювати самостійно. Вирішила створити театр і назвала його «Solo». Адже соло — це не лише віртуозний виступ одного співака чи інструменталіста. У спорті, скажімо, це той факт, коли людина сама йде в гору. Мені ця думка сподобалася. Я йду до своєї мети. До речі, саме так називається один з європейських театральних фестивалів.

Для здійснення своїх проєктів обрала Національний центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса. Працюючи над створенням вистав, почуваюся комфортно, маю повну свободу. Адже не люблю, коли мене стримують у моїх творчих фантазіях. Центр Курбаса — це театральний майданчик у самому серці столиці, це чудове місце для різноманітних театральних експериментів.

— Розкажіть будь-ласка про нову виставу.

— Я використала твори Остапа Вишні «Різдвяний сон кобили вороної» та «Ярмарок». Коли українці згадують про цього письменника, то на обличчі відразу з’являється усмішка. Але насправді він писав і про дуже сумні речі. Остап Вишня — найтрагічніший комік України, який свого часу постраждав через свій гумор, через те, що критикував у своїх творах тогочасну владу.

Я поставила виставу про Україну. Остап Вишня написав алегоричне оповідання про стару конячку, яка згадує ті часи, коли була молодою. Колись у неї було щасливе сите життя — перше кохання, перше материнство кобиляче, перший добрий господар. А потім на ярмарку її продали… А потім били, знущалися… І в холодному хліву голодна засмучена конячка доживає свій вік. І немає жодних перспектив на майбутнє…

Ще у середині ХІХ століття Пантелеймон Куліш написав свій «Вертеп». І оскільки у нашій виставі йдеться про Різдво, я вирішила, що буде доцільно зіграти першу частину цього твору. «Вертеп» Пантелеймона Куліша і сьогодні дуже актуальний. Зокрема йде мова про 14 тисяч погублених Іродом дітей. Відразу згадуються 14 тисяч українських воїнів, які загинули боронячи нашу незалежність на сході країни.

До свого проєкту запросила акторку з Дніпра Тетяну Тучиш. Свого часу я поставила в цьому місті шість вистав. В чотирьох з них грала Тетяна. Вона працює в Дніпровському Молодіжному театрі і викладає в Дніпропетровському театрально-художньому коледжі. Це глибока драматична артистка.

— Що можете сказати про сценографічне рішення?

— Як відомо, Остап Вишня багато років працював у газеті. Він щодня мусив писати хоча б маленький фейлетон, аби прогодувати свою сім’ю. Тому наша героїня вперше з’являється на сцені з купи газет. В Україні шостий рік війна. Звичайно, могла б одягнути героїню у військовий стрій, але це було б дуже просто. А я хочу, щоб у кожного глядача виникали свої емоції. Тому в сценічному костюмі героїні є лише натяки на події останніх років. Ми знайшли довге чорне пальто, схоже на шинель. На нашій героїні благенька українська сорочка, якій вже понад 50 років. У ній вперше виходили на сцену студенти Дніпропетровського театрально-художнього коледжу. Вона створює певну атмосферу, бо просякнута потом молодих студентів, які грали в ній перші свої ролі. Берці для вистави подарували військові з Дніпра. Кожна річ на сцені щось означає. Приміром, вінок, який зробили зі справжніх квітів та трави, є символом молодості. На екрані бачимо зимовий пейзаж — та раптом на ньому зацвітають вишні. У цей час ми говоримо про молодість, а молодість — це весна життя.

Також на екрані можна побачити героїв вертепу. Ці персонажі у кожного викличуть свої асоціації, але Ірод, напевне, багато кому нагадає президента нашої північної сусідки. До речі, у «Вертепі» Пантелеймона Куліша також йдеться про Московію. А один з персонажів нашого «Вертепу» — Козак — оперний співак, Герой України Василь Сліпак.

Вистава творчо зростає. Щораз додаємо щось нове. Можливо, змінимо відеоряд. Хочемо представити нашу роботу на театральних фестивалях.

Нині стає очевидним, що проблеми на Донбасі почалися через брак культури. Але чи все гаразд з культурою в столиці? Остапа Вишню і Пантелеймона Куліша дуже давно не ставили на українській сцені. Але я не бачу на виставах українських патріотів, людей, які цікавляться українською класикою. Можливо не вистачає реклами…

— А якою була перша вистава театру «Solo»?

— Я давно мріяла поставити виставу про відому мексиканську художницю Фріду Кало. Допомогла втілити задум у життя сучасна українська драматургиня Тетяна Іващенко, яка написала п’єсу «Скажена голубка». А я за цією виставою поставила виставу «Frida». Фріда Кало — чий образ змальовано у виставі — мексиканська художниця, яка поєднала у своїй творчості кубізм і символізм. Для Анжеліки Драпіковської, яка виконує у виставі головну роль, це своєрідний дебют. Актриса грає у Київському академічному театрі ляльок «Замок на горі» і до цього ніколи не виконувала великі драматичні ролі.

Планувалося, що у виставі буде 2 склади — чотири виконавиці. Але інші артистки не дійшли до фінішу. На роль другої Фріди запросила Ольгу Тихоненко з Дніпра.

Ви запитаєте, чому на сцені дві Фріди. Справа у тому, що на своїх картинах художниця постійно зображала дві Фріди. Вони або сидять, тримаючись за руки, або лежать поруч. Це стало знаком для режисерського прочитання. І якщо одна Фріда говорить звичайною мовою, то за іншу промовляють її пластичні рухи.

Декорації прості. Аркуш паперу — немов лист життя Фріди, два голуби — символ двох душ, також звучить пісня «Голубка». А ще два черепи. Адже у Мексиці їх використовують як обереги. На героїнях — традиційні мексиканські костюми. Під час вистави лунає іспанська та мексиканська музика.

Восени ця вистава взяла участь у Міжнародному театральному фестивалі «Монологи на Ужем» в Ужгороді, де її визнали однією з найкращих. Виставу «Frida» наприкінці минулого року відвідали співробітники посольства Мексики, ми домовилися про співпрацю.

Можливо у перспективі я поставлю ще одну виставу про цю художницю, адже у постановці використала лише частинку п’єси Тетяни Іващенко.

— А чому Ви вирішили стати режисером?

Continue reading

Сторінка 1 з 212