Всеукраїнський культурологічний тижневик “Слово Просвіти”

100 “ВТЕЧ З РЕАЛЬНОСТІ ” ТЕТЯНИ ІВАЩЕНКО

Іван Олійник

Нещодавно “Український малий драматичний театр” відсвяткував ювілейний сотий показ вистави “Втеча з реальності” за п’єсою українського драматурга Тетяни Іващенко. З цього приводу ми вирішили зустрітися з виконавцем однієї з головних ролей Андрієм Курганом.
Доки критики вирішують, чи доріс глядач до розуміння високого, – одні зали напівпорожні, інші переповнені. Ось той основний критерій, за яким глядач високо оцінює талант Тетяни Іващенко. Ювілейний показ був буденно аншлаговиим, як і прем’єрний – сім років тому в приміщенні казино “Split”.

Здавалося б, як виставі вдається залишатися незмінно актуальною? Рік у рік збільшується кількість антинаркотичних проектів, але вони не проходять випробування часом на відміну від «Втечі з реальності». Потрібен правильний меседж, і в Тетяни Іващенко він є!  Рефреном усієї п’єси звучить страшна фраза «В житті треба спробувати все». І драматург акцентує на тому, «чи потрібно це вам»? Тетяна Іващенко не говорить гаслами, а показує, що молоді люди Сніжана та Єгор, такі самі, як глядачі, хотіли щастя, хотіли дітей, але наркотичний демон завадив цьому.

      – Вистава «Втеча з реальності» йде вже протягом семи років. Весь цей час Ви незмінно виконуєте роль поета. Як би Ви могли прокоментивати свою роль?

 

– Роль неперевершена й улюблена. Це була моя перша серйозна роль у великому театральному «плаванні». Ця роль дуже відповідальна. По-перше, тому що це п’ єса Тетяни Іващенко. По-друге, тема наркоманії потребує особливого ставлення. Завжди важко грати позитиввних персонажів. Негативний герой залишає більше місця для фантазії.

  – Що думаєте про ситуацію з наркотиками в Україні?

– Кожен зізнається, що хоч раз у житті мав певний наркотичний досвід, і я не виняток. Проте для когось це невеличкий епізод зі студентського життя, а для когось – норма. Ось це і лякає. Зараз для молоді це норма. Це так само модно, як пити пиво. Багато хто вважає, що “трава” – це не наркотик, забуваючи, що вона призводить до незворотніх психічних і фізичних процесів. Виставу для того й задумували, щоб показати, що все це не жарти.

Зараз чуємо розмови про легалізацію “легких” наркотиків, але у нас це не припустимо. Ніхто нормально не працюватиме, алкоголізм нікуди не дінеться, до нього просто додасться повальна “скуреність” населення. У нас не знають міри, ніхто не обмежиться п’ятничними посиденьками, як у Голландії. До речі, ця країна стала просто смітником і зараз асоціюється не з велиикими художниками і могутнім флотом, а з одностатевими шлюбами і легальним кайфом. А в Україні й цього не буде, у нас усе просто полетить шкереберть. 12-13-річні перейдуть з пива на марихуану. І це сприйматимуть як норму. “Трава” у нас і так фактично легалізована. Усі знають. що відкупитись можна запросто й невеликим коштом.

Судячи з реакції школярів на сьогодняшній виставі,  для них усе це весело…

– І так і ні. Хтось сприймає антинаркотичну тематику як пережитки минулого. З іншого боку. це реакція підлітка на щось заборонене. Половина залу хіхікає, але на підсвідомість щось таки записується. Якщо спектакль врятує хоча б п’ятеро душ, його варто грати.

Чому, на Вашу думку, глядач втрачає цікавість до театру?

– З одного боку, батьки не прищеплюють дітям любов до театру, з іншого – безвідповідальність тих, хто його творить. Якщо дитина прийде в театр, а там смертельна нудьга, вдруге її туди вже не заманять. Навіть критично безкультурну людину можна зацікавити, але далеко не всім це вдається так, як Тетяні іващенко. ЇЇ “Empty Trash” подає серйозні роздуми через сміх, дає відповіді на питання, тому це доступно будь-кому. ЇЇ “Таїна буття” відкриває світло навіть найтемнішій людині. Багато років тому “Таїна…” немов пронизала всі фібри моєї душі. Дорогою додому я двічі “спімав лобом стовп”. Вистава перевернула світосприйняття. Це був справжній катарсис, і через десять років я так само плакав.

Хотів би дізнатись Вашу думку про творчість Тетяни Іващенко.

– Вона зачіпає невидимі струни душі, грає на них і змушує задуматися про глобальні проблеми. Вона вчить, що ми приходимо в цей світ не для хвилинних утіх. Її п’єси доступні, духовні й цікаві водночас. Вони занурюють  у щось космічне. Загальний меседж усієї її творчості: ми приходимо в цей світ для духовного вдосконалення. У цьому, мабуть, і є сенс існування, а її творчість показує нам дорогу до Раю. Її життєва позиція ніколи не йшла врозріз з тим, що вона пише. Вона завжди відмовлялась від доволі вигідних пропозицій, які, проте, мали недоброчесну мету – викривлення світосприйняття глядача. В одній із її п’єс ідеться про те, що людина повинна пройти своє випробування або на пройти.

“Таїна буття” Тетяни Іващенко побудована у формі листів. Хтось вважає, що вона скомпонована із робіть Івана Франка, адже саме думки Іващенко промовляє персонаж Франка. Так само в її “Єсеніні” Айседора говорить: “Життя для себе – безрадісне та нудне”. Це також слова Іващенко. Вона передбачає, що історичні особистості могли так сказати.

Багато хто знає, що Іващенко – талановитий драматург, але в Україні її, здається б, не помічають. Їй не потрібне посвідчення Спілки письменників – вона й так єдина в своєму роді, їй не потрібно, щоб її показували на кожному каналі – вона лише “хоче, щоб її п’єси йшли в кожному театрі”. Ці п’єси змінюють сприйняття глядача і цікаві всім: від школяра до театрального критика. Театр Іващенко – протиставлення театру всіх іншіх. Він надає відповіді на сакральні питання.

Мельпомена в гуцульськім кептарі

Вона прописана в Коломийському театрі зі 160-літньою історією. Це найстарший в Україні театр — Коломийський академічний український драматичний театр імені Івана ОЗАРКЕВИЧА. Далекого 1848 року місцевий священик отець Іван ОЗАРКЕВИЧ організував постановку спектаклю “Дівка на виданні, або На милування нема силування” за п’єсою І.КОТЛЯРЕВСЬКОГО.

Ювілейний, 160-й рік, відзначений на державному рівні, приніс Коломийському театру нові перемоги і визнання. Колектив здійснив гастрольний тур містами України, отримав статус академічного, продемонстрував своє мистецтво на Едінбурзькому міжнародному театральному фестивалі “Фріндж”, представивши британцям спектакль “Гуцульський рік”. А завершились ювілейні урочистості ще однією масштабною творчою акцією на сцені Коломийського театру: Першим всеукраїнським театральним фестивалем сценічних першопрочитань “Коломийські представлення”.

На фестивалі презентували своє мистецтво першопрочитань Івано-Франківський муздрамтеатр імені І.Франка, Львівський обласний муздрамтеатр імені Ю.ДРОГОБИЧА, муніципальний театр “Київ”, Тернопільський український драмтеатр імені Т.ШЕВЧЕНКА, Національний університет театру, кіно і телебачення імені І. КАРПЕНКА-КАРОГО. Відкритим залишилось питання визначення терміну “сценічне першопрочитання”. Мається на увазі п’єса, вперше адаптована для сцени, чи, може, та, яку вперше поставили в цьому театрі? Ці питання хвилювали членів журі на чолі з членом-кореспондентом Академії мистецтв України Ростиславом Коломійцем. А вдячні глядачі тим часом насолоджувались справжнім театральним святом у місті — п’ятьма днями “Коломийських представлень”.

Сучасний київський драматург Тетяна ІВАЩЕНКО у своїй п’єсі “Таїна буття” подає особу Івана Франка у незвичному ракурсі. Перед глядачем — не знайомий зі шкільної лави “вічний революціонер” і полум’яний “каменяр”, а чоловік, переповнений сумнівами і стражданнями, здатний печально й тихо промовити: “Чому являєшся мені у сні?..”. В дуетному спектаклі “Таїна буття” Дрогобицького театру імені Ю.ДРОГОБИЧА (режисер Олександр КОРОЛЬ) представлено сімейний діалог великого письменника і його дружини Ольги Хоружинської, але в частково заземленому діапазоні — просто як спілкування чоловіка і жінки. Алла ШКОНДІНА-ХОРУЖИНСЬКА тонко веде жіночу партію. Перед глядачем — психологічний поєдинок, образа нелюбої дружини, поступове переродження чоловіка з товариша у ворога. Стіна непорозуміння не дозволила Хоружинській осягнути геній Франка. А він не зміг пустити в свою душу ні дружину, ні інших жінок, яких любив.

Опубліковано в 2009