Київське видавництво “Автограф” надрукувало книжку Мар’яни Шаповал “Інтертекст у світлі рампи” (2009).
Шаповал Мар’яна Олександрівна – літературознавець, кандидат філологічних наук, докторант кафедри теорії літератури та компаративістики Інституту філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, член Національної спілки письменників України.
“…Простежимо на матеріалі драми Т.Іващенко “Таїна буття” як саме здійснюється відсилання до інтертексту біографії Івана Франка.
Тлом у тексті є залучення біографічних фактів, що створюють подієву канву, як-то: навчання О.Хоружинської на Вищих жіночих курсах, її знайомство з Франком у Києві, її приїзд до Львова із сетрою Антоніною 1886 р., одруження Франка 16 травня того ж року у Києві, навчання письменника у Віденському університеті та написання дисертації, присвяченої старохристиянському духовному роману, шлюб Целіни Журовської, поразка Франка на виборах до Галицького сейму та ін. У драмі присутні згорнуті тексти (біографічна референція), що створюють текстуальне оточення: поезія “Каменярі”, повісті “Маніпулянтка”, “Захар Беркут”, роман “Лель і Полель”, казка “Лис Микита”, збірки “З вершин і низин”, “Мій ізмарагд”, “Давнє і нове”, поеми “Іван Вишенський”, “Мойсей”, часопис “Життя і слово”, імена Гете, Гейне, Золя, Вишенського, Грушевського. Основний корпус міжтекстових відсилань становлять 13 неатрибутованих розгорнутих віршованих цитат та цитати із листів і прозових творів Івана Франка, які виразно ліризують драматургічний текст.
Не можна не звернути уваги на залучення біографічного топосу “Франко-каменяр, одинокий подвижник української справи”, який зазнає у драмі плсідовної деконструкції.
Деякі з цих інтертекстуальних включень несуть посилене навантаження: цитати з листів є найважливішими для івнтерпретації образу Ольги Хоружинської, оскільки згадками про листи до неї розпочинається і закінчується дія, тобто інтертекстеми перебувають у сильній позиції. Листи Франка до Ольги Рошкевич протиставлені мовній репрезентації дружини Ольги і протягом дії триває напружена опозиція між нею та її прототипом-суперницею.
Проте, основний конфлікт розгортається на семантичній осі Франко-Журовська, яку ще можна означити як вісь Відень-Львів або Гете-Міцкевич. Із тексту знаємо, що в лектуру І.Франка включені твори Гете, Гейне, Золя: “Знаєш, як би тобі відповів мій улюблений Гете: “Кожна людина під сукнею гола”, всі ми однакові і зневажати не варто нікого” (341, с.94)”, – звертається письменник до дружини Ольги, але насправді ці слова є інтертекстовою реплікою до іншого візаві – шляхтянки Целіни, яка “читає тільки Міцкевича”. Читання Гете є знаком головного вектора кипучої діяльності Франка, який “намагався постати врівень з освіченими людьми Європи, щоб довести світові, що Україна існує (341,с.108)”. Але Целіна-Польща уперто не помічає існування закоханого, він смішний для неї. Тон абстрактного автора вловлюється в авторефлексіній репліці головного героя: “Чого моє серце вчепилося в цю жінку? Вона не чує, не розуміє мене!
Невже за цим стоїть потаємна любов українця до польської щляхтички? Вікова таїна ворожнечі чи підсвідомої любові двох народів – польського та українського?(341, с.109)”…
Художній потенціал використання біографічного інтертексту можна вважати однією з причин популярності біографічної драми в останній чверті минулого століття, коли тенденції постмодернізму провокувалидо створення гібридних жанрів (адже залучення біографіки до драматургічного роду сприяє її насиченню епічними елементами, тобто гібрідізацією). На цьому грунті творилися перші експерименти. Біографічний пласт також є знахідкою для постмодернізму в тому сенсі, що він дозволяє звернутися до минулого і переосмислити його в іронічному ключі. Біографічна драма дає можливість компенсації після модерністських потрясінь, можливість подолання Хаосу, відкриває шлях естетиці пореволюційного замирення. Героями біографічної драми можуть бути ті ж самі митці епохи модернізму, носії вибухонебезпечного світогляду, але в постмодерному трактуванні їх екстремізм приглушено…
Тому можна стверджувати, що тут ми спостерігаємо вияв уже естетики постмодернізму, близькою до якої стоїть і драма Т.Іващенко “Таїна буття”. Фізично безпорадний І.Франко творить свою духовно найвищу поему “Мойсей”, а психіно надламана Ольга Хоружинська в сестринському пориві прощає свою багатостраждальну суперницю Ольгу Рошкевич, слабким повтором якої стала вона у межах поетової біографії.
Таким чином, біографічний інтертекст є насиченим шаром культури, який дозволяє сучасним драматургам встановити зв’язок з традицією, актуалізувати її та використати енергетичний заряд, який вона містить…”