ФЕСТИВАЛЬ-ІНФО
ЗАЧАРОВАНІ СЦЕНОЮ
(Кілька міркувань після фестивалю
“На краю осені з Мельпоменою”)
Із інтернет-відгуків на другий регіональний фестиваль “На краю осені з Мельпоменою”, що протягом 27 жовтня — 2 листопада відбувся на сцені Хмельницького обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Старицького, чи не найбільше запам’ятався віршований імпровіз:
На краю осені з Мельпоменою
Ми були зачаровані сценою.
Це справді так. Сценою під час неповторного дійства були зачаровані й глядачі, й актори, режисери та інші професіонали. Невдовзі засоби масової інформації сповістять про офіційні підсумки фестивалю, про нагороджених у різних номінаціях. Ми ж хочемо озвучити свої роздуми про сучасний стан театрального мистецтва й напрямки його подальшого розвитку.
Насамперед відзначимо жанрову і хронологічну широту пошуків драматургічного матеріалу, розмаїття виражальних засобів творців тієї чи іншої вистави — і режисерів, і художників, й акторів та інших причетних до реалізації спектаклів. На фестивалі були представлені й трагедія, і драма, і комедія у кількох її різновидах. Щодо часових зміщень, то сценічне втілення отримала драматургія від ХVІІ століття (“Собака на сіні” Лопе де Вега) до найсучаснішої, майже щойно зі столу письменника (“Mеine liebe Віра” Олександра Гавроша).
Щоправда, відразу ж варто зауважити, що тільки ця п’єса із репрезентованих на фестивалі належала до театральних першопрочитань. У зв’язку з цим не можна не зачепити болючу тему стосунків театрів із сучасними авторами. Вже набили оскому різнополярні твердження: режисерів — про це, що нема з чого вибрати, бо тексти, які пропонують драматурги, не витримують жодної критики (а міжнародні літературні конкурси “Коронація слова” свідчать про цілком інше); драматургів — що їхніх п’єс режисери не тільки не ставлять, але й навіть не читають. Розірвати це зачароване коло не може й Міністерство культури України, позаяк згідно із Законом про театр останній сам формує свою репертуарну політику. Тому члени нашого журі й сходилися на доцільності присвятити один із наступних фестивалів саме сучасній українській драматургії.
Щодо інтерпретацій класики, то своїм варіантом “Собаки на сіні” (режисер Людмила Колосович, її ж музичне оформлення) Львівський драматичний театр ім. Лесі Українки показав, як можна позбутися нашарувань штампів у відомій усім театрам комедійній історії великого іспанця про те, як справжня любов перемагає ієрархічно-станові заборони. Багатство знахідок постановника гідно підтримали молоді актори, завдяки яким, зокрема, прекрасно звучав текст у неперевершеному перекладі Миколи Лукаша. Цей взірець багатства української мови органічно доповнили пісні на, без перебільшення, майстерні вірші Інни Лиховид — виконавиці головної ролі.
Продовжуючи тему трактування вже відомих творів, зауважимо, що кінематографісти і телевізійники, говорячи про своїх колег, часто послуговуються висловом “надивлений хлопець”. Це означає, що той чи інший митець переглянув чимало ідентичних робіт і запропонував глядачам спечений нібито за власним рецептом “пиріг”, але з уже відомою “начинкою”. Подібне можна сказати і про деяких режисерів й акторів, роботи яких були представлені на фестивалі. І режисерські ходи, і манера гри акторів надто вже нагадували те, що можна побачити в інтернеті чи на сценах інших театрів України та Росії.
Також не могли залишитися непоміченими певні “провали” як у реалізації наскрізного режисерського задуму, концепції спектаклю, так і в темпоритмі, коли певні мізансцени дисгармонують між собою. Проблемою для деяких акторів залишається і чіткість та чистота сценічної мови. Взірцем єдності стилю і форми, своєрідним майстер-класом для інших учасників фестивалю послужила вистава Тернопільського академічного обласного драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка “За крок до тебе” (п’єса М. Коляди, режисер-постановник — народний артист України Олег Мосійчук, його ж музичне оформлення). Якщо порівнювати цей спектакль з піснею, то він прозвучав без жодної фальшивої ноти, актори напрочуд чітко реалізували задум постановника, відтак і реагування глядної зали було дуже позитивним. Замислитися мали над чим представники і старшого, і молодшого поколінь.
Стосовно молодих глядачів, то чи не найемоційніше вони реагували на виставу “Втеча від реальності” Тетяни Іващенко (режисер Влад Сорокін) у виконанні Львівського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Юрія Дрогобича. Це й цілком зрозуміло: більш ніж актуальна болючо-тривожна тема, приголомшуючий за музичним оформленням, сценографією (художник-постановник Ярослав Данилів) й особливо костюмами (художник по костюмах Юлія Гнатенко) початок буквально ошелешує, а розвиток дії змушує задуматись і через співчуття героям драми за їхні поламані долі прийти до катарсису, власного духовного очищення.
Сцена з вистави “Втеча від реальності”. Львський академічний обласний музично-драматичний театр ім. Юрія Дрогобича.
Цілком достойно адаптували на хмельницькій сцені відповідно до акторських можливостей своїх колективів “модний” нині твір Еріка-Емануїла Шмітта “Оскар і Рожева Пані” (Волинський академічний обласний музично-драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка) і знану з десятків постановок у різних театрах України комедію незабутнього Ярослава Стельмаха “Кохання в стилі бароко” (Чернівецький академічний обласний музично-драматичний театр ім. Ольги Кобилянської). А тон фестивалю задав “Блез” Клода Маньє. Творча група Хмельницького академічного обласного музично-драматичного театру ім. М. Старицького по-своєму інтерпретувала цей твір одного з найвідоміших французьких комедіографів ХХ століття, і варто сказати, що режисерські новації (Орест Пастух) й акторський пошук увінчались успіхом.
Безперечно, всім учасникам фестивалю після того, як вони вислухали зауваження членів журі, побажання колег з інших колективів (а такі зустрічі — унікальна можливість обмінятися досвідом, особливо тепер, коли гастрольні поїздки через нестачу коштів зведені до мінімуму) є над чим працювати, вдосконалюючи вже поставлені спектаклі й проектуючи почуте і побачене на близькі та далекі плани. Усвідомлюємо й окремі недоліки у проведенні фестивалю (відсутність програмок на деяких виставах, недостатнє попереднє ознайомлення через ЗМІ хмельничан із гостями та ін.), яких постараємося позбутися вже наступного такого дійства. Однак можна без тіні вагання стверджувати: цьогорічна осіння зустріч з Мельпоменою вдалася. Таке переконання і глядачів, і професіоналів цього виду мистецтва, Фестиваль, без сумніву, утвердив славу Хмельницького як європейського театрального міста, авторитет його театру, котрий дедалі вище піднімає планку творчих здобутків.
Члени журі фестивалю “На краю осені з Мельпоменою”:
Марина СЕМЕНЮК,
художній керівник Хмельницького академічного обласного
музично-драматичного театру ім. М. Старицького;
Богдан МЕЛЬНИЧУК,
заслужений діяч мистецтв України, драматург.