Все збудеться. Усе здійсниться!

 

Василь НЕВОЛОВ,
письменник, театральний критик, новорічний спецкор “СП”

Новий рік — одне з найдавніших і найпопулярніших календарних свят. Подія, яку протягом століть щорічно відзначають у всіх країнах і на всіх континентах, яку знають, люблять і з нетерпінням чекають люди, різні у своїх етнонаціональних традиціях і релігійних переконаннях. Бо неможливо уявити Новий рік без чарів, подарунків, веселощів і сюрпризів.
І дорослі, і діти в круговерті цього радісного свята, що пахне хвоєю і мандаринами. А як же інакше, адже саме на Новий рік можна побачити справжні дива, запросити додому казку або зробити цю казку самому для своїх друзів чи рідних. Новий рік — одне з небагатьох свят, що об’єднує все людство, та за всіх часів у різних народів існували й існують свої традиції зустрічі Нового року, своя святкова атрибутика.

Звичай роздавати на Новий рік подарунки дуже давній, як і корінь цього слова — дар Подарунок є начебто обіцянкою достатку, щастя, здоров’я — невеличким шматком майбутнього багатства. Потрапивши до нас, північний казковий персонаж Водан і релігійний персонаж святий Миколай злилися з нашим казковим персонажем — Морозом Морозенком. Поступово народився ще один казковий персонаж — Дід Мороз. А де живе Дід Мороз? І сьогодні він — у дитячій уяві — живе на півночі. Тому й пишуть йому листи діти з різних країн, надсилаючи їх у північну країну Фінляндію.
А якщо увімкнути уяву, то Дід Мороз стане значно ближчим. Ось ми й взялися долучитися до передноворічних клопотів Діда Мороза. Тому й вирушили ми, за дорученням редакції “Слова Просвіти”, в епіцентр передноворічних клопотів — у мистецьку приймальню Діда Мороза. У всіх розпитали: яка цікава новорічна історія сталася у Вашому житті? Чого Ви чекаєте від майбутнього Року Вогняної Мавпи? Що хотіли б побажати просвітянам і Україні на Новий рік?
Адже новорічні теми — близькі усім без винятку митцям і літераторам зокрема. Згадаймо, як ще Борис Грінченко подарував передноворічну історію “Два Морози”; як Леонід Глібов при цьому надіслав послання “На Новий рік”… А письменниця Олена Новик стала свідком того “Як ведмежа Новий рік зустрічало”… Михайло Коцюбинський перейнявся історією “Братів-місяців”. Галина Манів зробила свій літературний “Подарунок Святому Миколаю”. Зворушливу різдвяну казку “Сльоза” розповів Марко Черемшина, а “Казку про справжнє Різдво” вигадала Зоряна Живка. Роман Заводовський навіть помітив “Як квітка всміхнулася до Мороза”, а прекрасний письменник і драматург Вадим Бойко перейнявся питанням “Ви замовляли Діда Мороза?”.
Отож і перша розмова з дружиною Вадима Бойка — Іриною Трохимівною. І ось що ми почули на запитання “Як народилася прем’єра “Замовляли Діда Мороза?”.
Ірина Бойко: Цю історію Вадим присвятив мені, бо вона віддзеркалювала нашу з ним сімейну історію. Найпам’ятнішою була наша зустріч нового ще 1970 року, коли були студентами другого курсу філологічного факультету в Шевченківському університеті… в Кончі-Озерній ми з Вадимом і друзями зустрічали Новий рік у Миколи Даниловича Руденка… У нашій молодіжній компанії ним став господар дому. Він цінував Вадима і подарував йому свою книжку, яка тоді тільки з’явилась друком із написом “З великою вірою у Ваш великий і чесний талант!”.
А найбільшим новорічним подарунком вважаю минулорічну виставу Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра “Гриць, Даринка і нечиста сила” за п’єсою Вадима, яку він присвятив нашим дітям. Це була несподіванка, коли молодий режисер у стосі забутих рукописів віднайшов і зацікавився та ще й вдало зінтерпретував Вадимову п’єсу, вийшла дуже потрібна українська вистава, яка, на мій погляд, зіграла свою потрібну виховну роль у наш непростий час.
Чекаю, аби збулася Вадимова мрія і на кону з’явилась його остання “лебедина” пісня — п’єса “Козаки і Лейба-шинкар”, віршована, патріотична, афористична… А йому в майбутньому червні виповнилося б 65… Гарний був би подарунок! Ось і мрію…
Що хотіла б побажати просвітянам і Україні на Новий рік? Щоб ми краще розуміли одне одного, аби було більше єдності, тоді настане мир…
Валентина Кімберська, народна артистка України, директор, художній керівник Київського Малого українського драматичного театру, в якому й народилась прем’єра “Замовляли Діда Мороза?”:
— Коли у квітні тридцять років тому народився наш театр, який ми створювали як театр першопрочитань творів сучасних українських драматургів, ми почали шукати до репертуарного портфеля новорічну історію. Тут і випала щаслива нагода спілкування з Вадимом Бойком, чудовою людиною і талановитим письменником… Вистава вийшла резонансна, стала гарним новорічним подарунком і глядачам, і нашому новонародженому театру… Ця новорічна історія дуже для мене знакова і пам’ятна! Того ж року доля звела мене з початкуючою авторкою, яка сьогодні виросла в провідного драматурга — з Тетяною Іващенко і в нас народилася вистава “Замовляю любов” із прекрасною Тетяною Стебловською у гарній постановці Володимира Судьїна…
Від майбутнього Року Мавпи чекаю новосілля нашого театру, воно, здається  ось -ось має відбутися, і свій дах над головою, і своя, хай невелика, театральна зала і своя сцена, про що ще може мріяти художній керівник будь якого театру, а нашого багатостраждального — тим більше!
Тетяна Іващенко, драматург, “замовник” любові:
— Цьогорічна найнесподіваніша, хоч і вимріяна подія у моєму житті — друком тільки-тільки з’явився сигнальний примірник моєї першої книги п’єс — “Сім акордів”. Хіба це не найкращий новорічний подарунок… Перша книжка, це ж як перше кохання, буває раз у житті… А ще в цьому насиченому моєму власному творчому році відбулось і три прем’єри в різних театрах Львова, Києва, Дніпропетровська… Декілька вдалих показів на різного рівня фестивалях і відзнаки цих імпрез… Дякую цьому року і буду зберігати цю вдячність надовго. Із кумедного згадую такий випадок: коли ми з актрисою Ларисою Трояновською, переживаючи за вихід нової вистави “Замовляю любов” у Театрі на Подолі, “днювали й ночували” із запрошеним херсонським режисером Сергієм Павлюком на репетиціях, залишили ввечері Ларисину машину під театром і пішки в дискусіях пішли додому, а вранці нас взялася підвезти до театру моя подруга, під’їжджаємо, аж глядь, а традиційне місце для стоянки Ларисиної машини вже кимось зайняте, вона почала ремствувати, який це, мовляв, трамтарарам, поставив свою машину на моє місце, дивись, каже, ще й колір у неї такий, як і у моєї, а ще й… номер, як у моєї… Отaк ми “забемкались” у репетиційних клопотаx… Ну і насміялись потім, звичайно!
Чого чекаю… П’ять прем’єр уже “заквашені” і чекають на успішні пологи… Але мрія моя залишається — побачити якийсь свій твір на головній драматичній сцені держави — у Національному театрі імені Івана Франка…
У побажанні не буду оригінальною, зичу миру… Я бажаю всій планеті Земля припинити на всіх широтах, на всіх паралелях війни… А нам бажаю просвітлення наших душ разом із “Просвітою”!
Галина Яблонська, актриса, громадська діячка, народна артистка України, корифей Національного театру імені Івана Франка:
— Можна було б згадати багато яскравих зустрічей Нового року — і в колі родини (особливо, коли ще живий був чоловік — Анатолій Георгійович Богатирьов — який, незважаючи на вильоти на 34 дні в далекі рейси (він був командиром літака), намагався на момент зустрічі Нового року бути вдома — завжди привозив до святкового столу щось екзотично смачненьке, а ми вдома готували різноманітні страви. Були випадки, коли після вистави не вдавалося до півночі потрапити додому, доводилося зустрічати Новий рік у колі колег у театрі. Але, звичайно, найяскравішою зустріччю Нового року була зустріч цього сімейного свята на Майдані, коли люди сходились на свято зустрічі 2014 року ще задовго до півночі. Людей ставало дедалі більше, приходили сім’ями, з друзями, з дітьми, навіть із зовсім маленькими. Незнайомі дуже легко і швидко знайомились. Була й моя родина, деякі продукти взяли з собою, а на Майдані майже кожна область мала свою кухню… Але головним феноменом цього свята було відчуття єдності, коли тисячі, сотні тисяч людей були об’єднані “чуттям єдиної родини”, коли серця билися в унісон, це й був один організм, одна душа, яка жила на високому емоційному піднесенні, оптимістичному очікуванні великих змін. Важко якось достойно описати той стан цього багатолюдного святкування Нового року, це незабутнє враження. Жаль, що потім усе змінилося розчаруванням… Але це буде потім, а тоді… Клас!
Що чекаю від Нового року? Самоорганізації нашого суспільства… Маємо “подорослішати”. Необхідно діяти виважено, в рамках Закону. За нами правда, боротись за неї треба з почуттям власної гідності й великої віри в кінцеву перемогу справедливості.
Бажаю всій моїй родині — і дітям, і онукам здоров’я, бадьорості духу, моїм колегам і всім просвітянам українцям бажаю нарешті зрозуміти, що наша сила в єдності! Об’єднаймося в ім’я великої мети — високодуховної, справедливої, заможної української України. І ще — здоров’я, мудрості, чуття власної гідності (не плутаймо з нездоровою амбітністю). Щастя, добра і любові!
Лідія Кушкова, народна артистка України, актриса, режисер, драматург (Дніпропетровськ):
— Я виросла, шугаючи по лісах у Поліссі, а коли батьки переїхали до Макіївки, мені тоді було років із чотирнадцять, я вчилась у восьмому класі… Наближався Новий рік, а там ялинки ніде не знайдеш, а я про неї мріяла страшенно і тоді мій однокласник (він зараз відомий поет-пісняр В’ячеслав Третяк) зробив лицарський вчинок: у знаменитому Грабському лісі, що поблизу Лебединського монастиря, заліз на десятиметрову сосну, відморозив руки при цьому і зрізав верхівку і приніс мені… Подарував мрію… Таке не забувається! Струнка, пишна, пахуча новорічна ялинка — справжня окраса новорічних свят. Свіжа, принесена в дім з зимового морозу, вона наче казкова лісова принцеса веде за собою святковий настрій. Зігріта домашнім теплом, ялинка розливає навкруги м’який затишний аромат хвої, який створює чудовий святковий настрій для усіх.Чекаю на великі зміни в Україні. Щоб ворог якнайскоріше був вигнаний із нашої землі.
А побажати хочу, щоб ми всі працювали на Україну, як покійний наш дніпропетровський просвітянин письменник Володимир Заремба (царство йому небесне!) Ото вже була Людина, ніс своє гаряче серце людям… Щоб і ми так ставились до народу, до України!
Лесь Танюк, громадський і державний діяч, народний артист України, голова Національної спілки театральних діячів України:
— Напередодні нового 1960 року завітали ми на новорічні щедрування до Максима Тадейовича Рильського… Вісім студентів із нашого курсу Мар’яна Крушельницького, шість дівчаток вокалісток із консерваторії… Защедрували, багато щедрівок співали, Рильський був дуже втішений, підспівував нам, потім сів за рояль, ми з ним ще заспівали “Мав я раз дівчиноньку чепурненьку…” так що можу потішитись, що мені акомпанував Рильський… Таке не забувається… А за ялинкою в його квартирі, як тоді і годилось, стояв “стукач”, приставлений із КДБ, який спостерігав, чи нічого “націоналістичного” тут не буде… Рильський подарував тоді нам гарну порцелянову бочечку з ковбасою і пляшку горілки, ми у веселому настрої пішли на тролейбус, продовжили співати колядок і нас затримала міліція та й посадила до буцегарні, але не у “мавп’ятник”, а в таку велику кімнату, де ми продовжили співати і частувати гостинцями Рильського самих міліціонерів, а вони теж почали з нами співати, бо були ж простими парубками з сіл з під Києва. Під ранок вони нас відпустили і ця історія не мала ніяких неприємних продовжень, а спогади новорічні залишились…
Чекаю ж я на те, щоб кляте російське мавпеня КДБістське знову залізло на дерево і знало своє місце…
І бажаю, щоб ми ніколи не забували про українське слово, щоб усі наші сьогоднішні проблеми починаються саме з цього, мова — це наші мами, наша минувшина, це майбутнє нашої справи.
Оптимістично звучать останні рядки вірша чудової поетеси Ірини Жиленко “Здійсниться все…”, в якому вона зверталася до своїх читачів:
Все збудеться.
Усе здійсниться.
От от настане… Настає!
Умій лиш вірить і трудиться,
і прилетить твоя жарптиця,
коли годинник дванадцять б’є!