” У культурі – немає провінції!”

Газета «День» протягом всього свого існування доводить правоту думки , що нема провінції в культурі! Справді, Катерина Білокур, Франц Кафка та багато інших геніїв культури працювали не в мегаполісах, але стали знаними у всьому світі.Київська академічна майстерня театрального мистецтва «Сузір’я» започаткувала проект, який має на меті відкрити мистецький шлях до столиці виставам наших талановитих колег, які вже стали знаними. Певен, що не тільки професіоналам, але й пересічним глядачам було цікаво подивитися вистави, про які знані театрознавці висловилися відверто прихильно.Цей проект розпочався показом репертуарної вистави «Сузір’я» — «Вогні», автором якої є народна артистка України Алла Бабенко. У цій виставі грають актори Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької Олександра Люта і Юрій Чеков, а також екс-львів’янин, нині актор трупи Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка Тарас Жирко. У класичний сюжет із любовним «трикутником» вплітаються глибокі філософські роздуми про сенс і безглуздість життя, про совість і її відсутність, про кохання, вірність, зраду і байдужість. «Вагу мають найдрібніші рухи — доторки і повороти, руки, пальці, жести, міміка. Увиразнена цнотливість шалу кохання — лише розв’язана краватка, лише вийняті із зачіски шпильки і поворот пари спиною до глядачів. Це так вражає в наш занадто відвертий час». Після такої вистави повертаєшся у реальний світ із відчуттям, що тобі було дозволено торкнутися чогось чарівного і незбагненного, зазирнути за лаштунки людської душі і, роздумуючи над долею сценічних героїв, замислитися: а чи так я живу?Далі відбувся «Тиждень Львівського Сузір’я». Львівська творча майстерня «Театр у кошику» показала одразу дві вистави режисера Ірини Волицької. Першою була «Я йду, Христе», другою — «Ричард після Річарда». Саме таку назву — «Ричард після Ричарда» — режисер дала своїй сценічній композиції із основних монологів та реплік шекспірівського «Ричарда ІІІ». «Що після часів злодіянь Плантагенетів, що вже відійшли в минуле? Що сьогодні? А те ж саме. Ті ж самі загрозливі комплекси безлюбовного світу. Позбавлені любові оточуючих, деякі люди по трупах крокують до того, що, як їм здається, гарантує тотальну любов, повагу і преклоніння — до посад, до багатства, до влади. Колись королівської, зараз … Отож-бо.Ричард (Л. Данильчук) тягне за собою чорне рядно, з якого витрушує на підлогу багато качанів капусти. Це і черепа «бідних йориків», і зрубані голови родичів, друзів і соратників короля. Ричард пестить їх, розмовляє з ними, а потім бере їх в ножі й несамовито «рубає на капусту». Цей Ричард говорить українською, англійською, німецькою мовами, а міг би кхмерською, російською, іспанською, турецькою, не має значення якою. Головне — що ми чуємо. А чуємо актуальне, сьогоднішнє: «Коли паяци стають дворянами, тоді дворяни перетворюються на паяців». Чи не про нас це?»

Перший український театр для дітей та юнацтва показав виставу за п’єсою Тетяни Іващенко — «Таїна буття» (режисер — Володимир Борисюк). «Вистава в повній мірі розкриває усю складність взаємин між чоловіком та жінкою, не лише через призму геніальності Франка, перед нами Франко — чоловік і митець, уся багатогранність почуттів, емоцій, рішень, поразок та перемог. У чому ж незбагненність людських стосунків? У чому полягає таїна буття?».

Переосмислення п’єси Івана Франка «Украдене щастя» запропонував Волинський театр ім. Т. Г. Шевченка виставою «Не шукайте щастя, бо я його украв» (режисер — Ольга Оноприюк). «І хоча така режисерська концепція — максимальне загострення психологічної складової драми за рахунок виведення на сцену лише головних її учасників — не є новою, проте ця вистава пропонує інший погляд на, знову ж таки, психологічне підґрунтя цієї історії. Цей варіант «Украденого щастя» — про помсту. Це історія «долі й волі» (або її відсутності) Михайла Гурмана та Миколи Задорожного, в якій Анні відводять невдячна роль засобу, а не цілі. Фраза Миколи «він її з розуму звів, щоби посміятися наді мною» є більш ніж знаковою для такого трактування».

Естафету проекту продовжив Кіровоградський академічний український музично-драматичний театр ім. М. Л. Кропивницького виставою «Не залишайте без нагляду друзів» (режисер — Євген Скрипник). Це комедія про чоловічу дружбу, про стосунки між давніми і таким різними за характерами приятелями. Але разом з тим, це вистава, яка повертає нас до проблем, пов’язаних з місцем мистецтва у житті людини. Про призначення і завдання мистецтва. І про його можливий вплив на людину і суспільство.

Наступне побачення у нашому проекті сердечності театру відбудеться 6 лютого на сцені «Сузір’я». Дніпропетровський академічний обласний український молодіжний театр покаже виставу «Одна непередбачувана обставина» (режисер — В`ячеслав Волконський) за мотивами творів М. В. Гоголя. «Ця вистава не інсценування у звичному розумінні цього слова. Скоріше, це спроба створити засобами непобутового театру якийсь гротескний світ, історію в історії, сценічну метафору за участю гоголівських персонажів. Текстура драматургії підкреслено театральна. Такій виставі не потрібні сценічні майданчики, облаштовані за останнім словом техніки, хори та масові сцени. Вона задовольняється нехитрим підвищенням звичайної зали, або ж просто вулицею. Вистава зовсім не про те, ЯК посварилися через рушницю два нікчемних миргородських обивателі. Спектакль скоріше про те ХТО був проти цієї сварки. Власне, ця тема починає звучати вже тоді, коли на початку розповіді на сцені з’являються всі учасники в компанії чи то ангела, чи то музи … За дрібним конфліктом двох «миргородців» починають проступати інші величини, які на свій лад перекроюють історію про самозакоханих пошляків. Їхнє життя продовжувало б залишатися мирним, не забажай Перерепенко того, що йому не належить. «Мир город — дорог Рим». Історія, в яку втручається наївне втілення МИРОлюбства з крилами напереваги».

Ми процитували думки знаних театрознавців Валентини Заболотної, Ельвіри Загурської та інших. Сподіваємося, що всі, хто причетні до театру, порадіють побаченому і висловлять свої думки про столичність нестоличних театрів.

От такий простий засіб налагодження діалогу між регіонами України. Звичайно, ця не американська ідея плавильного котла, за якою мультинаціональна країна створювала єдину політичну націю. Але й вона сьогодні є справою знову ж таки волонтерів. Натомість нинішній міністр культури дійшов думки про знищення свого відомства, незважаючи на те, наскільки складно було його відстояти справами попередньому міністру Є. Нищуку від угару післяреволюційних нападків.

Провінцією стає держава, якщо не дбає про культуру…