Як народжувалось «обличчя» вистав

Алла Підлужна 25 листопада, 2016 №215-216

Сценографія — як передчуття театру, як візуальне проявлення задуму. Чистий білий аркуш, із якого починається життя майбутньої вистави… Така думка прослідковується в ідеї дизайну оформлення виставки, яка майже місяць чекатиме на прихильників театру в Національному музеї російського мистецтва — «Триєнале сценографії ім. Данила Лідера». На великому білому плакаті — лише назва. А поруч на мольберті — ескіз креслень майстра до вистави «Ярослав Мудрий» у Театрі ім.І.Франка. Центральна фігура малюнка — образ Марії Оранти, вона наче благословляє цю виставку та усіх її учасників.

Школа української сценографії, започаткована видатним метром сценографічного мистецтва Д. Лідером (1917 — 2002 рр.), цінна передусім тим, що ним було створено унікальний професійний напрям, який дає можливість численним учням наслідувати принципи майстерності, продовжувати манеру, розвивати, трансформувати, інтерпретувати засади творення художнього образу вистави.

Експозиція «Триєнале-2016» є певним звітом знаних українських художників про втілені сценічні роботи останніх трьох років. Треба зазначити, перелік імен учасників очікувано традиційний. В експозиції спеціалізованих виставок завжди представлено активно діючих художників, які працюють переважно у столичному театральному просторі. Так, Марія Левитська вгадується в її вигадливо-академічній сценографії опер і балетів у Національній опері. Андрій Александрович-Дочевський представлений контрастними ескізами сценографії складних конструкцій моста-трансформера з безліччю сенсів та алюзій у «Еріку ХІV» і таємничими вікнами-пагодами між двома світами, цивілізаціями, культурами в «Ідзанамі». Цікаву систему варіантів рухів завіс запропонував В. Карашевський у виставі «Зірка, або Інтоксикація театром», а К. Корнійчук у спектаклі «Мольєріана» зобразила наявне протистояння епох Мольєра та Булгакова, зробивши ворогуючими чорний і червоний кольори, що символізують трагізм доль письменника і драматурга.

ЕСКІЗ А. АЛЕКСАНДРОВИЧА-ДОЧЕВСЬКОГО «ІДЗАНАМІ», 2016 Р. (ВІННИЦЬКИЙ МУЗИЧНО-ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ІМ. М. САДОВСЬКОГО)

Самобутньо представлена творчість О. Луньова, І. Несміянова, О. Гавриша, О. Вакарчука, Л. Нагорної, С. Заікіної, А. Романченка, Н. Кучері, М. Гончарова, Ф. Александровича, В. Бариба, Б. Поліщука, К. Маркуш. Даниною пам’яті митця стала робота М. Френкеля.

В експозиції можна побачити всі етапи роботи сценографа, художника по костюмах: ескізи декорацій, костюмів, виготовлені макети, афіші, авторські плакати, фотографії, різноманітні колажі, графічні й живописні полотна, реальні акторські костюми, маски персонажів. Знаючи, як це потім «оживає» у виставі, можна переконатись у важливості, первісності візуального мистецтва в театрі, яке здатне домінувати в процесі створення вистави, розумієш, наскільки необхідна присутність тонкого відчуття матеріалу художником, його «співзвучання» з режисером.

Хоча експозиція досить об’ємна, представлено 40 художників, скласти повної уяви про стан української сценографії не вдасться, можна лише переконатися в тому, що сучасний театр надзвичайно різний, палітра його вельми строката. Художники використовують різні техніки, форми, прийоми, беруть до уваги національні традиційні мотиви і суперсучасні тенденції. Усе це надає рішенням сценографії та костюмів гостроти погляду, проявляючись у тканині, техніці, ракурсах і підходах, вони народжують і власний стиль, і продовжують традиції школи, започаткованої Д. Лідером. Це доводить, що будь-яка школа — не догма, не застигла форма, яку варто наслідувати й копіювати, школа — це можливість на засадничих основах будувати свій власний, оригінальний світ. «Малюючи» майбутні вистави, сценографи й художники творять новий світ українського театру. Ланцюг поколінь не має перериватися. Є великий сенс у тому, щоб загін уже заслужено визнаних театральних художників поповнювався молодими митцями. Гадаю, творчість молодих могла б стати предметом розгляду наступної Триєнале, й це було б достойним продовженням лінії мистецтва Данила Лідера.

Алла ПІДЛУЖНА, театрознавець. Фото Руслана КАНЮКИ