«Січеславна» визначила переможців
2 квітня, 2018
Найстарший в Україні Фестиваль-конкурс на здобуття Вищої театральної нагороди Придніпров’я «Січеславна» проводить Дніпропетровське міжобласне відділення Національної Спілки театральних діячів України. Цьогоріч ця важлива для регіону культурна подія відбувалась у двадцять шосте.
У фестивальне коло залучено усі театральні колективи міст Придніпров’я. Огляд того, що зроблено театрами Запоріжжя, Кривого Рогу, Павлограда, Кам’янського, Дніпра за рік, визначає кращих у традиційних номінаціях, які зазвичай представляють роботу сценічного мистецтва: вистави для дорослої та дитячої аудиторій, виконавці головних та другорядних ролей, режисерська, сценографічна, композиторська, хореографічна майстерність, дебютні роботі, що у цьому конкурсі мають назву «Надія Січеславни».
Окрім того, що афіша «Січеславни» – це спосіб зробити яскраве мистецьке свято для шанувальників театру і можливість поставити під знамена Мельпомени нових палких «бійців», для професійного журі, завдання якого визначити переможців, – це змога поглянути на театральний процес в цілому, порівняти й побачити сьогоднішній рух театрів, дізнатись про напрямок їхніх творчих пошуків, порівняти з минулим роком, відзначити зміну, покращення чи погіршення художнього стану й відповідність сучасним актуальним віянням мистецтва. Одне слово, зрозуміти здатність театрів чути час та їхнє вміння естетично реагувати на його виклики і потреби.
«АВАНГАРДОВИЙ ПОШУК РЕФОРМАТОРІВ»
У переліку представлених вистав, а їх було 24, при різноманітті звернень до драматургії переважає, як не дивно, комедійний жанр. Глядач, не зважаючи на час, обставини і суспільну ситуацію, продовжує воліти розважатися. Виявляється, мало що міняється з тих часів, коли корифей українського театру Іван Карпенко-Карий вклав в уста свого персонажа вигук: «Комедію нам дайте, комедію…» І що ж, публіка потребує, театр пропонує! І з’являється низка вигаданих жанрів: абсурдна комедія, комедія пристрасті, трагікомедія, комічна опера, детективна комедія, майже комедія, музична комедія, і навіть «узвар малосольних водевілів»! Тенденція, на мій погляд, дещо загрозлива. Звісно, розважальну функцію театру не відмінити, та й цього не треба робити. Але театр навіть у розважанні глядача повинен не забувати про своє високе призначення. Чому сміємося, задля чого, над чим? Тільки при чіткому розумінні творчих завдань є можливість уникнути стереотипної низькопробності кінцевого сценічного результату. На «Січеславні-2018» були приклади того, що режисери виглядали не надто вимогливими до себе, до акторів, не надто відповідальними перед глядацькою аудиторією і наче зовсім не чутливими до того, як змінюється час і реальність навкруг нас. Про таке можна зазначити у виставах: «Ємелині фантазії» Криворізького театру ляльок, «Фараони» О. Коломійця Криворізького театру драми і музичної комедії ім. Т. Шевченка, «Три ідеальних подружжя» А. Касони Дніпровського молодіжного театру, «Заради сімейного вогнища» І. Франка у Дніпровському театрі драми та комедії. Тут спілкування із глядачем відбувається сценічними засобами і художньою мовою позавчорашнього дня. І не варто театрам заспокоюватись тим, що лунають оплески. Це оманлива втіха для тих, хто продовжує існувати на штампах, не хоче рухатися вперед, не може відгукуватися на виклики часу, шукати ідеї новітнього театру, надаватися до серйозності розмови із глядачем, який живе у ХХІ сторіччі, а не у нетрях колишнього соцреалізму.
Ознакою останніх років наявною стає тенденція зміни творчих поколінь. Цикли таких трансформацій спостерігаються в історії театрального мистецтва, це нормальний еволюційний процес. Сьогодні у театральний простір України «вриваються» нові творчі сили акторів, режисерів, сценографів, драматургів. Молоді, активні, амбітні, зазвичай, безкомпромісні. Як вони змінять театр, куди його заведуть і чи не стануть, подолавши старих «драконів» новими, проясниться трохи згодом, але на цьому зламі чітко видно протистояння поколінь, боротьбу прийдешнього і теперішнього, заперечення архаїчності минулого конструктивізмом новітнього. У суперечці поколінь повинна народжуватись істина. Бажаного балансу сил, теперішніх і наступних, напевно не досягнути, літньому глядачеві не буде зрозумілий авангардовий пошук реформаторів, а молода людина навряд чи зацікавиться традиційним українським театром, та все ж розмова із глядачем у будь-якому театрі повинна базуватися на критеріях справжнього мистецтва.
Зміни поколінь не те, щоб тотальної, а й поодинокої у театральному просторі Придніпров’я не спостерігається. Майже в усіх театрах залишається багатолітнє художнє керівництво і паростки прогресивного відчуваються хіба що у Запорізькому Театрі танцю, Дніпровському Телетеатрі, Запорізькому театрі-лабораторії «VIE», Дніпровському театрі ляльок. Традиційно високу планку мистецтва тримає унікальний у своїй жанровій приналежності Криворізький театр музично-пластичних мистецтв «Академія Руху» та Дніпровський молодіжний театр «Верим!». Ці колективи, можливо, в силу того, що вони з розряду, так званих, авторських театрів і мають сталу спільність однодумців, добре чують час. Їхні вистави, образні, сучасні й видовищні, мудрі й філософські осяжні, примушують «працювати» душу глядача, ставлячи перед ним непрості й важливі питання буття.
«Академія Руху» працює в зоні пластичного мовчання. Та які промовисті їхні, могутні за думкою та емоцією, прориви у незвідане. У трагіфарсі «Спокушені спрагою» А. Бєльського подається образ колишньої радянської епохи, яка тягарем стримує поступ уперед, до майбутнього. Процес переосмислення, що відбувається у низці візуальних новел, болючий і трагічний. Лише чотири виконавці демонструються уособлення впізнаваних героїв часу: ветеран війни, боєць революції, мажор, топ-модель, жертва кохання, приречений. Виразним пластичним малюнком в образних мізансценах на тлі цегляної стіни постановник припускає – вихід з глухого кута можливий лише через переродження, моральне осягнення того, що відбулося з цілим народом.
Не менш серйозна розмова в «Академії Руху» і з дітьми. У неймовірний світ фантазії вони потрапляють у виставі «Аліса у Задзеркаллі» за Л. Керролом (інсценізація та режисура Сергія Бєльського). Природа казки розкривається яскраво, тут поле для усіляких див. Наче у кросворді – безліч візуальних вигадок, цікавих пластичних комбінацій, що віртуозно творять примарний світ задзеркалля, уникаючи примітивності й одноманітності, натомість пропонуючи оригінальну небанальність у зображенні казкових персонажів.
Вистава «Порцеляновий кролик» у Дніпровському Театрі «Верим!
Глибокою філософською притчею виглядає вистава «Порцеляновий кролик» (інсценізація та режисура Варвари Вороніної) у Дніпровському Театрі «Верим!». Вона охоплює усі шари глядацької аудиторії, достукається до емоцій і дорослих, і дітей. Тут великий годинник стає образом дійства. За його стрілками обертається життя порцелянової іграшки, історія якої красномовною інтонацією підтекстів і смислів розповідає про любов, її високе призначення, про стосунки між людьми, про необхідність співчуття, про непередбачуваність колообігу життя. Чесно, щиро, оперуючи надзвичайно виразними театральними метафорами, актори доводять, що театр, як справжній деміург, здатен творити нові всесвіти.
«Скажена голубка»
У режисурі Людмили Колосович Дніпровський Телетеатр представив дві роботи – «Хочеш, анекдот розкажу?» Л. Бугадзе та «Скажена голубка» Т. Іващенко. Збіркою анекдотичних мініатюр грузинського драматурга режисер проводить паралелі у суспільній ситуації Грузії та України. Ненав’язливо і тактовно показано схожість рис характерів двох народів. Іронічна стилізація образів грузинів, їхня схильність до гумору у будь-яких обставинах, надає оптимістичності цій оповіді, а вигадана форма вистави, де кожен анекдот несподівано «відбивається» звуком пострілів, наголошує на крихкості межі між життям та смертю, переводить дійство у площину суворої сучасної реальності.
«Скажена голубка»
Біографічна історія життя і творчості художниці Фріди Кало у виставі «Скажена голубка» виведена на рівень притчі про трагедію таланту. Актриса Світлана Сушко у ролі Фріди зі своїм сценічним двійником (Ольга Тихоненко) – душею, долею, фатумом, створює об’ємний образ розп’яття митця на хресті власного таланту. Динамічне, візуально вишукане, емоційне дійство, в якому актриси, доведені до портретної подібності з Фрідою Кало, грають просто-таки божевільну історію кохання, неймовірну трагедію відчуття найвищої несправедливості від зруйнованого здоров’я. Силою духу, перемогою над болем, висотою й потужністю таланту Фріда подібна до Лесі Українки. Паралель обох грандіозних постатей мистецтва емоційно прослідковується у виставі, хоча світ, створений тут, латиноамериканський – гарячий пристрастями і колоритом фарб фантастичних полотен художниці. Прив’язана й забинтована Фріда на платформі, що слугує їй стилізованим візком, сприймається образом таланту, який гине на ешафоті свого призначення.
«МОДЕЛЬ РОЗМОВИ З ГЛЯДАЧЕМ – ПІДНЯТИСЯ ДО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО Й ЕСТЕТИЧНОГО РІВНЯ ТЕАТРУ»
Кожна вистава Володимира Петренка у Театрі «Верим!» стає у художньому сенсі подією. Він завжди знаходить глибинність думки у літературному матеріалі й адекватно переводить його у сценічну форму. Режисер відчуває як створити образ вистави, виокремити потрібні асоціації, як примусити «зазвучати» усі приховані сенси. Приклад Театру «Верим!» – це модель розмови з глядачем, коли йому пропонують піднятися до інтелектуального й естетичного рівня театру. Безперечно, у Дніпрі, цей колектив – лідер мистецького пошуку нових театральних шляхів, ведення неординарного, щирого діалогу із глядачем, чесного творчого спілкування. Звернувшись до повісті російського письменника М. Лєскова «На краю света», режисер знаходить у ньому больові точки моментів співіснування людей, народів, не зважаючи на часові рамки. У лаконічній формі вистави, згідно сентенції – «вдень з вогнем шукаю людину», постановник закладає глибинні смисли, які влучно проектуються з проблем далеких сибірських народів на проблеми загальнолюдські, зокрема й українські. На ґрунті літератури іншої країни, іншої епохи раптом проростає історія про нас, сьогоднішніх мешканців України, наші біди й непорозуміння. Метафори, як мовиться, товпляться – у тексті, у візуальному ряду, в звуковеденні. Людина і влада, народи-сусіди, нав’язування своєї думки і нетерпимість до іншої, віруючий і церква, протистояння конфесій. Чужі далекі стихії, чужі з’ясування та мовою театру В. Петренко асоціативно наближає до глядача ці теми і пропонує в інтелектуальному полі осягнень разом шукати відповіді. Театр доходить висновку – у шаленому, безжальному світі, хоч на його краю, хоч поруч, єдиний шлях спасіння для людини – у порозумінні. Театр «Верим!» з числа таких театрів, які надають можливість для шанобливого, чесного спілкування з глядачем. Як важливо, щоб театри не просто бездумно розважали й отупляли глядача, а пропонували спільне долання складного шляху до істини.
«Січеславна-2018» дала змогу ще раз переконатися, наскільки важливо бути сучасним, як необхідно вловлювати мотиви нового. І як би не хотілось окремим театрам сперечатися з цим, не погоджуватися та існувати у парадигмі минулих естетик, приймати це доведеться. Шлях тільки один. Слухати час і відповідати йому. Хто не може чи не згодиться з потребою змін і залишатиметься застарілим неповоротким театральним монстром, приречений на програш.
ПЕРЕМОЖЦІ «СІЧЕСЛАВНИ-2018»:
«Надія Січеславни-2018»:
– номінація «Краща жіноча роль» – ЮЛІЯ ПАХАЯН, актриса Криворізького академічного театру музично-пластичних мистецтв «Академія Руху», – за роль Аліси у виставі «Аліса в Задзеркаллі» за мотивами твору Л.Керрола (автор інсценізації та режисер С.Бєльський) та за роль Молодої особи у виставі «Спокушеніспрагою» (автор ідеї та режисер О.Бєльський)
– номінація «Краща чоловіча роль» – МАКСИМ МОНАСТИРСЬКИЙ, актор Академічного музично-драматичного театру ім. Лесі Українки м. Кам’янське, – за роль Миколи у виставі «Наталка-Полтавка» І.Котляревського (режисер С.Чулков)
– номінація «Краща хореографія» – ОЛЬГА ТИХОНЕНКО, за пластичне рішення вистав Дніпровського телетеатру «Хочеш, анекдот розкажу?» Л.Бугадзе та «Скажена голубка» Т.Іващенко (режисер Л.Колосович)
«Січеславна-2018»:
– номінація «Краща жіноча роль ІІ плану» – НАТАЛЯ ФЕТІСОВА, актриса Дніпровського театру ляльок, – за ролі Мешканки казкового села, Кози та Лисиці у виставі «Коза-Дереза» за мотивами української народної казки (режисер Р.Гребенюк)
– номінація «Краща чоловіча роль ІІ плану» – СЕРГІЙ ЦЕВЕЛЬОВ, актор Запорізького академічного театру юного глядача, – за роль Євгена у виставі «Танго» С.Мрожека (режисер Г.Фортус)
– номінація «Краща жіноча роль» – МАРІЯ ФІШЕЛЕВИЧ, актриса Криворізького академічного театру драми та музичної комедії ім. Т.Шевченка, – за роль Елі у виставі «Безумная Элли и Великий обманщик» А.Івасіха (режисер та сценограф А.Івасіх)
– номінація «Краща чоловіча роль» – ІГОР ТОМІЛОВ, за роль Тев’є у виставі «Скрипаль на даху» за п’єсою Г.Горіна «Поминальна молитва» Дніпровського академічного українського музично-драматичного театру ім. Т.Шевченка (режисер В.Назаров, диригент Ю.Бєднік)
– номінація «Краща сценографія» – НАТАЛЯ ПЕТЕН-СТУПАКОВА, за сценографію вистави «З коханням не жартують» за мотивами В.Шекспіра «Сон у літню ніч» Запорізького муніципального театру танцю (режисер А.Романов)
– номінація «Краща режисерська робота» – ВАРВАРА ВОРОНІНА, за режисуру вистави «Порцеляновий кролик» Дніпровського драматичного молодіжного театру «Віримо!» (сценографія та костюми М.Ткаченко, хореографія О.Ряпулова)
– номінація «Краща режисерська робота» – ЛЮДМИЛА КОЛОСОВИЧ за режисуру вистав «Хочеш, анекдот розкажу?» Л.Бугадзе (музичне оформлення О.Блажко, хореограф О.Тихоненко) та «Скажена голубка» Т.Іващенко (хореограф О.Тихоненко) Дніпровського телетеатру
Володар ГРАН-ПРІ «Січеславни-2018» за кращу виставу для дітей – вистава «АЛІСА В ЗАДЗЕРКАЛЛІ» за мотивами твору Л.Керрола Криворізького академічного театру музично-пластичних мистецтв «Академія Руху» (автор інсценізації та режисер С.Бєльський, балетмейстер Н.Бєльська, сценографія та костюми О.Вернєєва, композитор А.Тарасюк)
Володар ГРАН-ПРІ «Січеславни-2018» з кращу виставу для дорослих – вистава «НМ.Лєскова Дніпровського драматичного молодіжного театру «Віримо! а краю света»» (режисер В.Петренко, музичне оформлення, сценографія та костюми М.Пашкурова)