ОБРІЇ СУЧАСНОЇ ДРАМАТУРГІЇ
Василь ФОЛЬВАРОЧНИЙ, голова творчого об’єднання драматургiв
Вже набили оскомину розмови про вiдсутнiсть сучасної драматургiї, якi тягнуться з року в рiк. Насправдi драматургiя у нас є, є цiкавi самобутнi автори з оригiнальними творами. Iнша рiч, що творче об’єднання драматургiв пiсля смертi Ярослава Стельмаха, хвороби Вадима Бойка, який недавно також вiдiйшов у вiчнiсть, було у повному занепадi.
За останнiх три роки, коли оновилось керiвництво об’єднанням, робота його набрала другого дихання. Запрацювала студiя драматургiчної майстерностi, проведено семiнар драматургiв та режисерiв столицi, цього року почав виходити альманах “Сучасна драматургiя”. Альманах молодих письменникiв “Потойбiч паузи” познайомив з новими п’єсами щойно прийнятих до Спiлки молодих – Ганни Багряної “Рододендрон”, Валентина Тарасова “Скажена спiвачка з невiдомим”, Олександри Погребiнської “Осiннi квiти”, Олега Миколайчука “Низовця”, “Приймаки”, Лесi Водопiйної “Ще одна притча про любов”, Олекси Слiпця “Яничари”.
Варто вiдзначити, що пiсля наради молодих драматургiв цех поповнився вiсьмома молодими членами НСПУ досорокарiчного вiку. Це бiльше, нiж прийнято за всi роки незалежности i ще попереднє десятилiття.
Сьогоднi активно працюють у драматургiчному цеху старшi письменники Володимир Канiвець, Анатолiй Крим i Валерiй Герасимчук, а також представники середнього поколiння – Неда Неждана, Тетяна Iващенко, Олександр Iрванець, якi вийшли до читача з збiрниками нових п’єс, деякi з них мають сценiчне втiлення.
Тут чи не найбiльшi успiхи в Анатолiя Крима, двi п’єси якого готуються до випуску столичними театрами росiйської драми iм. Лесi Українки та Театром на Подолi.
Нарада режисерiв з драматургами, проведена Київською органiзацiєю в березнi 2005 року, стала доброю нагодою ще раз помiркувати про стан сучасної даматургiї, про розвиток лiтератури, про вмiння закласти у текст потенцiал, котрий згодом зреалiзується режисером й акторами – ось ще одна складова таланту драматурга.
Як зазначає лiтературознавець, дослiдниця драматургiї Мар’яна Шаповал, яка рiк тому також стала членом НСПУ, українська драматургiя почала повертатися до рис, притаманних ще бароко та модерну – iгрової стихiї, iронiї, вiльного поводження з паралельними та фантастичними просторами дiйства, використання унiверсальних топосiв i архетипiв, органiчно пристосованих до сучасних реалiй.