6 липня, 2016
У моновиставі «Лицар храму» герой спробував перекричати… гармати
Нова п’єса Тетяни Іващенко знайшла сценічне втілення у Дрогобицькому музично-драматичному театрі ім.Ю. Дрогобича. У непростій (за побудовою) драматургії, автор дарує єдиному героєві пережити кілька перевтілень, побувати у різних епохах й прийти до важливих світоглядних висновків. Утім, розповідь, зазвичай основу будь-якої моновистави, Т.Іващенко робить активно дієвою. Цей динамічний подієвий момент майстерно підхоплює режисер Влад Сорокін, він же автор музичного оформлення. Виконавець ролі Степана — Борис Великий — опиняється у вигадливому візуальному світі вистави, що виникає з уяви сценографа Юлії Гнатенко (вона ж — автор костюмів).
Інтрига сюжету захоплює з першого моменту, коли на захаращеному горищі з’являється чоловік із футляром для гітари. У ньому виявляється зовсім не музичний інструмент, а… гвинтівка з оптичним прицілом, і прийшов сюди професійний вбивця знайти найкращу позицію для смертельного пострілу. Серед горішнього мотлоху біліє оголеністю забутий кимось манекен. Він і стане німим співрозмовником Степана — Б. Великого. Роздратованим звертанням, пересуванням, штовханням, киданням манекена на підлогу створюватиметься калейдоскоп мізансцен, що народжуватимуть ілюзію взаємодії. Степана з чужинцем, якого йому замовлено вбити, Степана зі світом, від якого він вимушений ховатись, Степана із самим собою…
Напружене чекання моменту пострілу. Звуки таймера годинника стрільця відліковують час. Герой любовно готує до справи гвинтівку, це його єдина подруга й захист у цьому шаленому світові. Коротаючи хвилини, складає «кубик Рубіка», наче розгадує власний закодований ребус. До професійної стриманості свого героя актор додає вибухової емоційності й це надає характерові особливої переконливості. І раптом відбувається зсув свідомості й часу. У кінематографічний спосіб, завдяки світловим і звуковим ефектам, Степан перетворюється на стародавнього лицаря-тамплієра. І тема війни, убивства людини одна одною, що виростає з глобального питання пошуку Бога й вищих істин, намацує свої витоки у далеких-далеких епохах. Роланд, брат Степана в його іншому, попередньому житті, знайшов наступне втілення у подобі чужинця, і це він опиняється в оптичному прицілі гвинтівки брата.
Дерев’яне рештування, що набуває ємкої метафори клітки, на плечах Роланда — Б.Великого, виглядає хрестом, але ж його одночасно несе і Степан… Кожен несе свій важкий хрест!
Вистава з розповідіпро чергове замовне вбивство, набуває рис притчевості. Текст — багатозначний і навіть афористичний. Драматург заперечує невтішну сентенцію про те, що війна вигідна й не закінчиться ніколи! У вуста свого героя автор вкладає переконання: у численних реінкарнаціях на землі усі люди — брати! Лицар крізь століття перериває ланцюг убивств. Замовлення не виконано, брат не вбиває брата! Звісно, це ідея мистецтва, але ж воно у змозі перекричати гармати. Заради надії, що тихий голос театру може стати голоснішим за постріли, й народилась вистава «Лицар храму».