Чутливе серце драматурга

Галина КАНАРСЬКА

«Немає загадки таланта, є вічна загадка любові», – ці слова Григора Тютюнника завжди приходять на згадку, коли думаю про Тетяну Іващенко, українського драматурга, яка своєю творчістю охоплює найрізноманітніші теми, та кожна з них торкається любові, бо це – справді найбільша загадка Всесвіту.

Тетянка ще п’ятирічним дівчам вирішила, що буде драматургом. Не акторкою, не режисером, а драматургом! Дитяча уява малювала найрізноманітніші драматичні сюжети. Може, тоді й народився театральний світ Тетяни Іващенко, яка в київських подвір’ях зі своїми однолітками творила перші театральні фантазії. Роки не змінили її мрії, просто додали впевненості у правильності вибраного шляху. Зараз географія вистав, поставлених за п’єсами Тетяни Іващенко, – від Луганська до Коломиї. Ось наприкінці травня минулого року у Львові відбулася прем’єра вистави «Таїна буття» у Першому українському театрі для дітей та юнацтва і подумки повернула у далеку осінь кінця 90-х років. У Львові вирував Міжнародний театральній фестиваль «Золотий Лев» і, перебігаючи з одного театрального приміщення в друге, я неодноразово чула: «Не пропусти «Таїну буття»!» Це викликало якійсь внутрішній спротив, але цікавість таки перемогла. На кону лише двоє: Він і Вона – Іван Франко і Ольга Хоружинська… Скільки питань вирувало тоді в голові! І найперше: «Як ця киянка могла так увійти у світ Івана Франка?» Тоді я захоплювала, запитання переходили в подив. Актори: Лариса Трояновська і Володимир Кузнєцов відверто говорили про найінтимніші речі. Театр на Подолі разом із режисером Віталієм Сємєнцовим відкрили тріумфальний шлях цій п’єсі на кону українського театру. Магія цієї п’єси, як і всіх інших творів Тетяни Іващенко, полягає в її безмежній любові до майбутніх творців вистави. Вона дає їм великі можливості для власних інтерпретацій. Її драматургія рухлива, як ртуть, і жива, як стрімка гірська ріка. Більшість її героїв «витягнені» з виру сьогодення, вони живуть нашими проблемами, радощами і печалями, розуміючи, що все це – дарунки любові. Адже польський поет Ян Твардовський писав: «Падають з неба маленькі й великі нещастя, так потрібні для щастя».

Драматург вміла поєднати, здавалося б, непоєднувані речі: надзвичайну мудрість і жіночу надчутливість. Її драматургія балансує на грані інтелектуальності і чутливості. Та перш за все їй цікава людина з усіма її радощами і печалями. Тому й недивно, що авторка шукала натхнення в творчості Івана Франка і Сергія Єсеніна. Двоє, здавалось би, діаметрально протилежних творчих особистостей, але обидвоє, як кожен із нас, – спраглі любові. «Мне тесно в имени моём», – вистава, яка вже 10 років заворожує глядачів у київському театрі «Сузір’я». Саме Тетяна Іващенко побачила в чорнявому блакитноокому Євгенові Нищуку Єсеніна, і тепер він віддзеркалює поетову душу. Ця вистава – знову про двох: Айседору Дункан і Єсеніна. Зрештою, всі ці п’єси Тетяни Іващенко – про двох, точніше – про Любов. «Принц, водій трамвая», «Вільний стрілець», «Замовляю любов», «Втеча від реальності», «Емпті треш» («Спалюємо сміття»), «Ідзанамі» («Ідзанамі – богиня, яка вабить»), «Елегія Styx»… Її історії нікого не залишають байдужими, свідченням чому є постановки у різних театрах України.