“Театральна пектораль” №4, 2013
Штрихи до портрету
Лілія Бевзюк-Волошина
Таїсія Славінська — заслужена артистка України та режисер Вінницького академічного музично-драматичного театру ім. М.Садовського. Її посмішка на яскравій світлині зустрічає у фойє театру і вражає своєю щирістю та відкритістю. Адже і театр,
що створює ця сильна і мужня жінка, саме такий відкритий та сміливий. Актриса вважає, що потреба у театрі в неї виникла від першої хвилини існування, з першим криком вона сповістила всіх, що хоче бути актрисою. Тоді все і почалося…
І вона опинилася у студії при Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка. Потрапити в осередок театру, де тоді працювали такі класики, як Наталя Ужвій, Нонна Копержинська, Юрій Ткаченко, Михайло Задніпровський, а викладали Поліна Нятко та Марія Корнійчук — це справді мрія. Саме тут Таїсія Славінська навчилася сприймати театр як святе місце…
Після закінчення студії (1981 року) актриса повернулася до рідного міста, де пройшла прослуховування театрі імені Миколи Садовського…
Головною своєю акторською роботою Таїсія Славінська вважає роль Марусі Чурай, яку втілила в театрі у двох різних виставах. Спершу у виставі Валерія Більченка «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» за М.Старицьким (1988). Ця вистава, до речі, на фестивалі української класики у Кіровограді отримала першу премію. А пізніше зіграла роль Марусі за твором Ліни Костенко «Маруся Чурай» у режисера Віталія Селезньова (2000). Остання вистава і досі є у репертуарі театру, однак головну роль тепер грає інша актриса — Любов Остапчук.
2000 року актриса закінчила режисерський факультет Київського національного університету культури та мистецтв, де керівником курсу був Ігор Сілаєв, а 2006-го — магістратуру в Національному університеті театру, кіно та телебачення ім. І.Карпенка-Карого у
Олега Ліпцина. Тому зараз вона більше займається режисерською діяльністю, аніж акторською. В її доробку вже чотирнадцять вистав. Причину зміни (точніше розширення) професії, Славінська пояснює, по-перше, бажанням втілити нездійснені акторські мрії хоча б режисерськими роботами, а по-друге, просто висловити своє бачення театру.
Її перша режисерська робота у Вінницькому театрі —вистава «Друга смерть Жанни Д’Арк» С.Цанєва (2000). Це був творчий експеримент, де трупа театру відкрила свої пластичні можливості і показала себе з іншого боку…
Наступною було реалізовано яскраву гостро сатиричну виставу «Кохання в стилі бароко» Я.Стельмаха (2003). Етапною стала постановка «Ассо та Піаф» О.Миколайчука-Низовця (2004) на малій сцені театру…
Зверненням до російської класики стала дипломна магістерська робота «Дядя Ваня» А.Чехова (2005), у якій Славінська намагалася приміряти Чехова до сьогоднішнього часу, з цілковитою повагою до автора. Метою
було створити враження, що з одного боку ми бачимо чеховських персонажів, з іншого — своє відображення. Головна тема для Таїсії Славінської звучить так: «Недовтіленість людських мрій та цілей». Позачасові костю-
ми — у жінок довгі прості сукні переважно теплих відтінків, а в чоловіків — світлі костюми…
Вистава «Дім Бернарди Альби» Ф.Г.Лорки (2006) отримала 2008 року диплом у номінації «Режисерський пошук стилю» на І міжнародному театральному фестивалі «Подія» (Київ)…
Але найбільшим своїм досягненням режисер вважає виставу «Лісова пісня» Лесі Українки (2008). Вона брала участь у фестивалях у Черкасах (IV міжнародний фестиваль «Сцена людства» 2009 року), у Луцьку. Ця вистава стала лауреатом Премії Кабінету Міністрів України ім. Лесі Українки 2009 року. ..
…Остання доросла вистава «Замовляю любов» Т.Іващенко на малій сцені (2012) створила гарну історію
про пошук кохання та нещирість почуттів, про втрачені ілюзії та злам власних мрій, про самотність жінки.
Темпераментна актриса Любов Остапчук у ролі Віри Миколаївни вражає здатністю миттєво переходити від
награності до справжніх почуттів, від болю розлуки до холодності розумового розрахунку…
Девіз Таїсії Славінської простий: «Головне — бачити ціль і сміливо йти до неї»…
Світлини: Віктор Кравченко
Вся стаття тут: