У Південній Пальмірі з‘явився новий мистецький майданчик
4 травня, 2018
Експериментальна сцена Одеського ТЮГу ім. Ю. Олеши відкрилася виставою «Таїна буття».
СЦЕНА З ВИСТАВИ ТАЇНА БУТТЯ. ОДЕСЬКИЙ ТЮГ
Є відомості, що наш класик Іван Якович Франко бував в Одесі і навіть хотів купити біля моря будиночок, щоб жити тут, та не склалося. Аж раптом, провидіння влаштувало так, що в українського полум’яного Каменяра, проникливого лірика в Одесі з’явилася власна «оселя». У величній старовинній будівлі, на Експериментальній сцені Одеського Театру юного глядача ім. Ю. Олеши розпочала своє творче життя вистава «Таїна буття» за популярною п’єсою Тетяни Іващенко. Цей твір має солідний перелік постановок у театрах різних регіонів України і досить знаково, що Франкове слово зазвучало у південному краї.
«День» уже писав про багатошаровість драматургічного матеріалу п’єси «Таїна буття». Тетяна Іващенко заклала там кілька важливих аспектів щодо родинного життя Івана Франка та Ольги Хоружинської, показавши Каменяра, перш за все, чоловіком, не оминула автор увагою величезний масив літературної спадщини поета, познайомила з його філософськими роздумами про Бога, націю, місце й значення України в світі. Кожен режисер має змогу зосередитись на темі, найбільш цікавій для нього.
Виставу в Одеському ТЮГові здійснювали і грали молоді митці. Постановочна група: режисер – Фаїна Мартинова, художник – Анна Брагіна, хореограф – Анастасія Барер, вирішила зосередитися на темі існування щастя. У пошукові цього ефемерного стану душі може зізнатися кожна людина, Іван Франко, судячи з його щемної любовної лірики, не був виключенням. У дуетну п’єсу «Таїна буття» режисер Ф. Мартинова вводить образи, про які йдеться в авторському тексті – коханих жінок Івана Яковича, Ольгу Рошкевич та Целіну Журовську. Але для втримання балансу дійсності й марень-бажань дійових осіб простір сцени розділяється білою завісою. Перед нею діятимуть Іван Франко (Богдан Лобода) і Ольга Хоружинська (Ірина Шинкаренко), за нею – засобом тіньового театру, у спогадах виникатимуть постаті Ольги Рошкевич (Ірина Желяєва) та Целіни Журовської (Вікторія Хоменко).
Сценографічне вирішення, лаконічні декорації формують враження про паралельність, а не спільність подружнього життя Франка та Ольги. Усе вказує на те, що вони могли б бути щасливими, але не судилося. Сходинки по центру сцени починаються монолітом, а вже десь з третьої розколюються, так утворюються два окремих шляхи і несподівано виникає прірва між чоловіком і жінкою. Вони живуть кожен «у своєму кутку». Цей стан підкреслюється двома ідентичними фрагментами стилізованої стінки з обох сторін сцени, що візуально нагадують клітки. Іван і Ольга страждають, мучаться кожний у просторі власної клітки, але ж не годні покинути її. З піддатливих прутів клітки Франко у розпачі плестиме рибацькі сіті, прагнучі у вузлах зав’язати миті ударів долі.
Починається вистава із запалення свічки. Іван-Лобода і Ольга-Шинкаренко тримають цей тремтливий вогник надії на щастя спільного життя, ставлять свічку посередині на постамент і починають розповідь-сповідь про своє подружнє життя. Свічка, ніби свідок, живим вогнем горітиме усю виставу і символічно згасне, коли вичерпається ліміт на Франкове щастя.
Враження паралельності відчуттів підкріплюється способом існування акторів. Вони мало спілкуються один з одним, в основному звертаються безпосередньо до глядачів, намагаючись їм довести свою життєву правоту. Переважає інтонація довірливого тону, щирої сповідальності. Проходи раз по раз уверх і вниз сходинками свідчать про перепади емоцій, ось нібито Іван в захопленні від молодої дружини, а ось роздратований, заглиблений у свої думки і не хоче говорити про любов. Ольга так прагне бути єдиною коханою, а у відповідь чує – ти мій друг і соратник! І наче ножем крають серце рядки Франка, звернені до іншої: «З тобою жить не довелось. Без тебе жить несила!»
Білий кабінет сцени, світлі костюми героїв, чорні силуети на екрані створюють ефект контрастного розглядання старих фотографій, на яких трохи пожовкле від часу тло «проявляє» постать, а когось залишає плямою темного абрису негативу.
Доречно і переконливо звучать рядки Франкових поезій, саме в них він найщиріший і справжній. Ними він говорив про свої почуття. Каявся, хотів любити тільки дружину, але ж не міг і страждав від того. Шукав любові в інших жінках. Дивне натхнення митця, генія! Усім своїм життям і творчістю Франко боровся за щастя усіх людей, та не зміг зробити щасливим хоча б себе!
Доля роз’єднала Франка і Хоружинську, поет помер раніше за дружину, вона ж, душевно хвора, пережила чоловіка на двадцять п’ять років! Фінал вистави «Таїна буття» в Одесі, де Іван Якович сподівався бути щасливим, хоча й печальний, але світлий. Згасла свічка подружнього життя. Розділені білою завісою, Іван та Ольга опиняються за нею обоє і стають застиглим фотографічним портретом давніх часів. Не зважаючи на життєві непорозуміння, важке спільне буття, інших жінок і любов до них Франка, у свідомості нащадків їхні особистості залишаються поряд одне з одним. Разом назавжди. Там, у Вічності…