25 березня 2017 року в Центрі Курбаса відбулася презентація першої української антології моноп’єс “Голос тихої безодні” та інші голоси” – проект і конкурс драмвідділу МоноЛІТ – упорядкування Надії Мірошниченко, Олега Миколайчука, Ярослава Верещака. Дизайн обкладинки Маркіяна і Олександра Мірошниченків. Видання здійснено за підтримки Київського відділення НСПУ та КМДА.
Моноп’єса – неповторна територія, особливо актуальна в сучасному мистецькому світі, втілення концепції «Людини-Театру» ХХІ століття. Це порівняно «молода» форма драми. Антологія пропонує розмаїту палітру п’єс в усіх сенсах: жанрах, формах, стилях, персонажах… Збірка представлена як талановитими дебютами, так і новим доробком вже відомих драматургів. «Видавництво «Фенікс». Автори антології: Анна Багряна, Я. Верещак, О. Войтко, В. Даниленко, Аndy Iva, Т. Іващенко, С. Лелюх, О. Миколайчук-Низовець, О. Мурашко, Неда Неждана, К. Поліщук, В. Портяк, В. Сердюк, О. Сліпець, К. Солов’єнко, О. Танюк, Л. Цукор.
https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=1715961251778024&id=100000924970902&pnref=story
Тетяна Іващенко. Моноп’єса “Лицар храму”.
“П’єса про те — якщо людина має співчуття, вона не стане бездумно вбивати… Мій герой поступово усвідомлює, що стріляючи в іншого — він стріляє в самого себе. Мені хочеться донести думку про те, що всі люди на землі — байдуже, до яких народів належать, усі між собою — брати й сестри, а вбивство іншої людини слід вважати самогубством. П’єса нагадує про цінності гуманізму, в ній стверджується, що не можна піддаватися маніпулюванню, хай би хто це був — найкращий правитель, диктатор — ніхто не має права вирішувати за тебе твою долю, ні гроші, ні становище, ні посади, — людина сама повинна думати про високе, моральне, духовне і жити за цими моральними законами, а якщо казати простою мовою, кожен повинен думати і дбати про свого брата, свою сестру…
Нині перед людством стоять глобальні завдання — врятувати землю, екологію, рухати прогрес. А ділити планету за принципом власної переваги — це хибна, хвороблива психологія. Людям допоможе лише співчуття одне до одного. Формувати це високе розуміння здатне мистецтво театру, і я сподіваюся, що вистави за моїми п’єсами подарують глядачам оптимізм, естетичну насолоду, задоволення від спостерігання за сюжетними колізіями, дадуть надію на те, що сила мистецтва врятує світ!”.
З інтерв’ю Тетяни Іващенко