Враження про фестиваль української драматургії «ДНІПРО.ТЕАТР.UA»
13 травня, 2017
Ідея створення фестивалю української драматургії вже досить довго непокоїть творчу свідомість українських театральних патріотів. Чудова думка зосередитись саме на вітчизняній драматургії ніяк не знаходила можливості бути втіленою. І от національна свідомість, наполегливість, творчий ентузіазм та активність митців з Дніпра дали результати. У рамках Програми «Культурна столиця» мера Бориса Філатова у Дніпрі було започатковано Відкритий театральний фестиваль української драматургії «ДНІПРО.ТЕАТР.UA».
Автором ідеї та організатором форуму, за підтримки міської влади, виступила директор Дніпровського міського телевізійного театру Ольга Волошина. Цей театр став творчою базою нового фестивалю. Так, маленький театр втілив велику ідею — презентації національної драматургії.
Цьогорічна програма «ДНІПРО.ТЕАТР.UA» зосередилася на виставах камерного жанру, на афіші — твори Камерних сцен та Камерних українських театрів. Здебільшого було представлено зразки сучасної української драматургії, проте й твори Тараса Шевченка та образ Івана Франка у сценічних інтерпретаціях виглядали дуже сучасно.
Видатна українська акторка Лариса Кадирова показала дніпровським глядачам дві вистави репертуару Національного театру ім. І.Франка. «Марію», про долю й творчість корифея українського театру Марії Заньковецької за п’єсою, яку акторка створила разом із режисером З. Хшановським, і виставу «Не плачте за мною ніколи» (спільна творча продукція з Херсонським драмтеатром ім. М. Куліша) за твором письменниці М. Матіос. Обидві вистави вразили високою акторською майстерністю, можливостями сценічного перевтілення, митями емоційного катарсису, який переживали глядачі, спостерігаючи за героїнями
Л. Кадирової.
Херсонський театр ім. М. Куліша було представлено ще однією роботою Творчої майстерні Сергія Павлюка — моновиставою «Лицар храму» за п’єсою Тетяни Іващенко. Тема твору є надзвичайно сучасною, хоча і йдеться про вічні теми війни й суспільного протистояння. Відеоряд кривавих подій київського Майдану часів Революції Гідності з розстрілом героїв Небесної сотні, що супроводжує дію вистави, підсилює актуальність теми смерті за Батьківщину. Сповідь колишнього беркутівця (Валерій Гайфуллін) сягає висот біблійної притчі про Каїна та Авеля, і твердження автора про те, що братовбивча війна не закінчиться ніколи, звучить особливо загрозливо. Режисер С. Павлюк знаходить надзвичайно переконливу форму вистави, так, розмова кілера із самим собою стає сповіддю-застередженням, і це одкровення для глядачів аж надто емоційне та жорстке.
Сучасне переосмислення написаного Тарасом Шевченком міститься у виставі «Великий льох» Київського театру «Перетворення». Режисер Володимир Завальнюк осучаснює події, одягає акторів у цивільні костюми, узагальнює образ України у гіпертрофованій візуалізації. Трагічна доля нашої багатостраждальної батьківщини вирішується постановником через щемливу тему народних пісень. Україну хочуть знищити, поневолити, з неї знущаються, відсувають десь на другий план. Але фінал вистави доводить у виразній мізансцені, що у центрі нашого всесвіту — символ України, знищуваної, але незнищенної. Продовженням цієї теми стає ще одна вистава Театру «Перетворення» — «Краще б я народилась кішкою» Н. Нежданої (режисер В. Завальнюк) у виконанні Ганни Яремчук. Автор визначає жанр цієї монодрами як «Прощальний монолог Донбасу». У жінки, що втратила все — дім, вільне життя, спокій, батьківщину, є тільки троє, нікому не потрібних, кошенят… Після страшної катастрофи нашої країни, яка знищила нормальне життя, її доля так схожа на їхню!
Сучасну інтерпретацію класичної та улюбленої багатьма театрами п’єси «Украдене щастя» І. Франка, потрактовану режисером Іваном Уривським у Київському театрі «Золоті ворота», глядачі побачили у вигляді пластичної драми. Сюжет «любовного трикутника» позбавлено будь-якої побутовості, наповнено містичною атмосферою пошуку примарного щастя.
Господар «ДНІПРО.ТЕАТР.UA» — Міський телетеатр презентував п’єсу «Таїна буття» Т. Іващенко, переробивши дуетну драму на моновиставу й назвавши її «Жінка, яка йшла поруч…» (режисер Людмила Колосович). Директор фестивалю Ольга Волошина довела, що вона не тільки вправний театральний менеджер, а й талановита виконавиця. Образ Івана Франка у виставі вирішено через долю, переживання і трагедію дружини поета Ольги Хоружинської. Акторка проживає життя своєї героїні, подумки повертається до часу знайомства з майбутнім чоловіком, згадує найменші подробиці, знову й знову мучиться запитанням, чому не їй дісталось кохання Франка, чому вона так і залишилась для нього лише другом і соратницею? Вистава вийшла надзвичайно емоційним дійством, де особистість Каменяра розкривається несподівано й по-людськи щиро.
У рамках форуму відбувся круглий стіл «Сучасна українська драматургія та театр. Шляхи співпраці», презентація нових видань за участю Голови Гільдії драматургів України Ярослава Верещака, драматургів Тетяни Іващенко та Олега Миколайчука-Низовця. Розповіді митців про постановки п’єс сучасних українських драматургів у театрах України та за її межами перегукувалися з думками про проблеми комунікації з театрами, про непростий шлях п’єси до сцени, про необхідність підтримки власного літературно-драматургічного продукту. У цьому сенсі надзвичайно плідною видається діяльність відділу драматургії Центру Леся Курбаса, який активно займається виданням і просуванням п’єс, які пишуть наші сучасні драматурги. Слід зазначити, що тільки завдяки зусиллям Гільдії останнім часом з’явились оригінальні збірки жіночої драматургії, моноп’єс, цікаві переклади зарубіжної драматургії. Ці зусилля потребують підтримки, необхідно, щоб думки, погляди, переконання, висновки, узагальнення драматургів мали змогу втілюватись на сценах українських театрів, знаходити відгук українських глядачів. Усе це повинно мати розвиток і продовження. Перший досвід є. Відсьогодні театральні діячі України знають, що для презентації національної драматургії у них є чудовий сценічний майданчик у Дніпрі — Відкритий театральний фестиваль української драматургії «ДНІПРО.ТЕАТР.UA».
https://day.kyiv.ua/uk/article/kultura/pidtrymuyemo-ukrayinske