22 червня 2014 року у львівському Нацiональному академiчному українському драматичноному театрі ім. Марії Заньковецької відбулася вистава “Любов на замовлення”. Враження від вистави від Галини Канарської. Світлини Анастасії Канарської.
http://www.zankovetska.com.ua/repertoire/small_stage/ljubov-na-zamovlennja.html
Про що мріє жінка? Цих мрій не перелічити. Їх може бути тисячі на хвилину. І, серед тих безлічі бажань завжди одне буде незмінним, незалежно від віку жінці хочеться кохання. Особливо загострюються всі відчуття в час тривоги та неспокою. Жінка мріє про світлий та щасливий світ. В останній час прослідковується здавалося б нелогічна тенденція: незважаючи на неспокій в державі, все більше глядачів заповнюють театральні зали, наче у світі театру можна заховатись від тривог сьогодення і повірити, що любов десь чекає на тебе поруч. Такі думки не покидали під час вистави Львівського національного академічного українського драматичного театру імені Маріі Заньковецької. Камерна сцена театру вщент заповнена – глядача чекає лірична комедія “Любов на замовлення” Тетяни Іващенко у постановці народного артиста Украіни Григорія Шумейка. У невеличкому сценічному просторі звичні побутові речі: столик, декілька стільців, дзеркало, на авансцені-рулетка. На сцені дві жінки і ситуація банально-побутова. Просто перукарка робить зачіску дружині депутата. Це лише прелюдія до щемливої історії людськоі самоти чи… нестерпної жаги любові.
Григорій Шумейко, максимально довірившись автору і… акторам, творить світ чуттєвий і правдивий, настільки правдивий, що кожний, хто знаходиться в глядному залі, може уявити себе в подібній ситуації (та не кожен самому собі в цьому признається). Зріла жінка з промовистим ім’ям Віра-акторка Марта Кулай (можливо, занадто юна для такої зрілості) десь на межі болю шукатиме любові, як ліку від самоти… у жиголо і, сама незчується як закохається по-справжньому. Акторській дует Марти Кулай і Андрія Снісарчука багатий на нюансування. Навіть одразу не розбереш, де гра, а де – откровення. Акторська відкритість Андрія Снісарчука дещо змінила авторську концепцію Тетяни Іващенко – його герой не відвертий Жигало, а надзвичайно самотня особистість, яка в пошуках матеріальних статків загубила власне “Я”. І в якусь мить видається, що саме герой Андрія Снісарчука найбільше прагне любові, що це не гра, а крок до себе справжнього, який, на жаль,ніколи не вдасться здійснити.
Рулетка крутитиметься безупинно, а в ній кружлятиме біль і надія, водночас. До речі, про надію… Надія – наймення третьої героіні вистави і, в цьому є певна іронія, адже видається, що все зло найшло прихисток у юній чарівності. Перукарка, мама, дружина… сутенерка. Сецесійне обличчя Марії Шумейко надзвичайно рухливе, воно здатне відтворити будь-який образ. Мінливість зовнішня і внутрішня допомагають акторці бути достовірною у будь-якій іпостасі, що кожний образ запам’ятовується, ба навіть викликає захоплення (маленьке дівча, яке сиділо на руках у батька, час від часу запитувало, коли повернеться перукарка). Троє у замкненому просторі своїх проблем… На чому зупиниться рулетка?! На любові чи на нелюбові – невідомо, а так хотілося б – на любові…
