Київ, Національний драматичний театр ім. Івана Франка. 97-й сезон. До 160 років із дня народження і 100 років із дня смерті Івана Франка.
Тетяна Іващенко “Таїна буття”. Камерна сцена.
Прем’єра – 27 та 28 грудня 2016 року.
Репетиції вистави, листопад 2016 року.
https://www.facebook.com/frankotheatre/posts/1759754300952701
Режисер-постановник вистави Андрій Май: ”Чим було наповнене життя Івана Франка? Якими споминами? Якою реальністю? Що, зрештою, лишається після кожного нас? Як не загубити себе в світі, який грає з тобою? Кожна людина сама долі своєї творець? На ці риторичні питання ми спробуємо відповісти нашою виставою”.
Грають:
«Я не вважаю себе ані таким великим талантом, ані жодним героєм, ані таким взірцевим характером, щоб моя особа могла зігріти всіх до себе. Двадцять і п’ять літ я був тим пекарем, що пече хліб для щоденного вжитку. Я ніколи не хотів ставати на котурни, ані щадити себе; я ніколи не вважав свого противника занадто малим; я виходив на всяку арену, коли боротьба була потрібна для прояснення справи. Я знаю, що з моїх творів дуже мало перейде до пам’яті будучих поколінь, але мені це байдуже; я дбав, поперед усього, про теперішніх, сучасних людей».
Іван Франко, 1898 рік.
«Всі ми знали, що тут, серед нас, відбувається повне безвихідного трагізму життє, всі ми бачили, як на очах конає і мучиться чоловік, – а хто прийшов з поміччю, з приятельською щирістю?.. Ні – хто прийшов з добрим словом навіть?.. Сотні людей міг би нарахувати д-р Франко таких, які лаяли, безчестили, гнали і ганьбили його через ціле життя, а чи нарахував би десяток таких, котрі дали б йому пережити радісну хвилю, а чи знає хоч їдного, на котрого грудях міг би виплакати свою безталанну, пошарпану душу?»
Гнат Хоткевич, 1926 рік
Сьогоднішня вистава «Таїна буття» за п’єсою сучасного українського драматурга Тетяни Іващенко торкається найделікатнішої теми – особистого життя Івана Яковича Франка. В одному із листів до свого друга Агатангела Кримського Франко писав: «Значний вплив на моє життя, а, значить, також на мою літературу мали зносини мої з жіноцтвом».
Минуло 120 років, як вийшла в світ збірка «Зів’яле листя», але й досі тривають суперечки, кому присвячені ці пронизливі рядки:
«Чого являєшся мені
У сні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні –
Пісні».
Котра з жінок була прообразом тієї і іншої героїні його творів? Які вони – Ольга Рошкевич, Ольга Хоружинська, Целіна Зигмунтовська? Чому саме долі цих жінок навіки зв’язані із ім’ям Франка?
Для авторів вистави головним є через сценічні художні засоби виразності наблизитися, хоча б ескізно, до такої складної, невловимої суті Творчості, до трагічної постаті Митця, зняти певний флер нашарувань, сталих, звичних стереотипів, які багато років супроводжують ім’я Франка у свідомості широкого загалу.
У п’єсі використані листи, реальні факти з життя, які не лише розповідають про непрості перипетії життя, про кохання, сумніви та біль, а й сприяють пошуку відповіді на головне питання: чому Геніальність, Дар Божий потребують такої жертовності та надлюдських мук? Як народжується поезія та любов?