П’єса «Замовляю любов» українського драматурга Тетяни Іващенко має щасливу долю, до неї охоче звертаються режисери, зараз вистави за цією п’єсою – на афішах п’ятьох театрів. Тема п’єси не нова, але вічна, про пошук кохання, про жіночу самотність і мрію про щастя. Інтерпретації сюжету різними театрами роблять вистави несхожими, щоразу відкривається новий аспект, акцентується на іншому повороті ситуації. Усе це свідчить про багатовимірність драматургічного матеріалу, у п’єсах Т. Іващенко закладено можливість для режисерської фантазії, а варіантність прочитання сюжетної колізії свідчить про наявність не одного літературного пласта.
І ось нове прочитання «Замовляю любов» у Київському Театрі на Подолі.
Невеличкий простір сцени художник Сергій Ридванецький організовує надзвичайно театрально, виникають три локації, де існуватимуть герої вистави. Це кімната головної героїні Віри, зал ресторану і майданчик у міському парку. Предмети декорації зроблені так, що їх частини мають мальоване продовження на стінах. Створюється дивовижний стан ілюзорності реальності. На стілець можна й сісти, але спинка його намальована, шухляди комоду можна відкрити, але на дверцята вище – лише подивитися. А гомін різнобарвних дерев у мальовничих перспективах алей можна лише уявити. Ось у такий веселий простір, де життя межує з вигадкою, а мрія суперечить реальності, й «поселяє» героїв режисер Сергій Павлюк. Гойдалки почуттів: щастя – надія, здійснення – неможливість, кохання – обман, він робить основою своєї інтерпретації п’єси. Зумисне уникаючи побутового освоєння сюжету, користуючись кінематографічним принципом кліпової компіляції сцен, режисер створює динамічне дійство, співзвучне стрімкому ритму сучасного життя.
ЗУСТРІЧ КИРИЛА (В’ЯЧЕСЛАВ ДОВЖЕНКО) І ВІРИ (ЛАРИСА ТРОЯНОВСЬКА) В ПАРКУ НА РОМАНТИЧНІЙ БІЛІЙ ЛАВЦІ ПІД ЛІХТАРЕМ ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ НА ВЕРВЕЧКУ З’ЯСОВУВАНЬ, НЕПОРОЗУМІНЬ, НАТИСКУ, КЛОУНАДИ І ПРАВДИ, ЩО РАПТОМ СПЛИВАЄ
Тут мешкає бізнес-леді Віра (Лариса Трояновська), яка стильним вбранням (художник з костюмів Наталія Ридванецька) демонструє свою успішність. Ця зовнішня оболонка приваблює аферистку Надю (Ірина Грищенко), яка під виглядом особистого перукаря обслуговує вдома заможну клієнтку. Знавець жіночої психології, Надя-Грищенко вправно «закидає вудочку», залишає газету з оголошеннями. І ось вже Віра-Трояновська, жахаючись своєї витівки, чекає на лавці в парку жиголо, замовленого у фірмі з надання інтимних послуг.
ГЛЯДАЧІ ДО КІНЦЯ ВИСТАВИ ЗАЛИШАТИМУТЬСЯ В НАПРУЗІ, ПРАГНУЧИ РОЗГАДАТИ – ЧИ КОХАННЯ, ЧИ ОБМАН?
Вихід чоловіка за викликом Кирила (В’ячеслав Довженко) балетмейстер Сергій Швидкий вирішує феєрично. У танці-представленні свого героя В.Довженко привабливий і виразно-пластичний. У партитурі його рухів – характеристика образу, респектабельний красень, що знає собі ціну, напористий у почуттях і поблажливо-іронічний у стосунках. Актор тримає інтригу, змушуючи здогадуватися, де його герой справжній, коли обманює, а де щирий. Він віртуозно проводить сцену зваблення ефектної клієнтки. Зустріч у парку на романтичній білій лавці під ліхтарем перетворюється на комедійний дивертисмент з вервечкою з’ясовувань, непорозумінь, натиску, клоунади і правди, що раптом спливає. В’ячеславу Довженку дається можливість вирішення цікавого акторського завдання, показати подвійність натури свого героя, що постійно балансує на межі обману й щирості. У гармонії переконливого зовнішнього малюнка ролі й внутрішнього психологічного переживання, він надає глядачам безліч можливостей для розгадки справжньої сутності свого героя.
НАДЯ (ІРИНА ГРИЩЕНКО), КАРДИНАЛЬНО ЗМІНЮЮЧИСЬ, ПЕРЕВТІЛЮЄТЬСЯ У СПІВАЧКУ, СПІВАЄ СТИЛЬНО Й ВИШУКАНО, ДОПОМАГАЮЧИ УЯВІ ПОРИНУТИ КУДИСЬ ДАЛЕКО, У ЗАТІНОК ДЕРЕВ ПАРИЗЬКИХ БУЛЬВАРІВ
Віра-Трояновська, яка відкриває в жиголо Кирилові привабливі риси й несподівано для себе закохується, демонструє палітру почуттів. Її героїня романтична й обачлива, претензійна і беззахисна. Вона здатна виявити характер і захоплено закрутитися в танці, безоглядно повірити в кохання і впоратися з обманом. Впізнаваний образ жінки у пошуках особистого щастя актриса розцвічує моментами самоіронії, рисами безкорисливості й мудрості, цим самим пропонуючи глядачкам бачити в такій Вірі себе. Лариса Трояновська створює у виставі передчуття свята, атмосфера дійства заповнена схвильованим чеканням зустрічі з коханням, нехай і «замовленим». У шаленому ритмі сьогоднішнього життя з виром проблем і загроз так хочеться сховатися в сентиментальну казку про віру, надію, любов.
Романтично-мрійливому настрою сприяє і музичне оформлення вистави. Створене Сергієм Павлюком, воно підтримує його режисерське рішення. Музика звучить майже постійно, в запису, живому виконанні. Надя (Ірина Грищенко), кардинально змінюючись, перевтілюється у співачку, співає стильно й вишукано, допомагаючи уяві поринути кудись далеко, у затінок дерев паризьких бульварів. Запропонувавши популярні світові музичні шлягери, С. Павлюк немов розмиває часові межі сценічної оповіді. Музика без кордонів, на всі часи!
Завжди і скрізь люди бувають самотніми, шукають кохання, втрачають віру і не розлучаються з надією. Основною музичною темою стає давня пісня «И на Марсе будут яблони цвести». Оптимістичний радянський наспів стверджує безмежні можливості мрійників, упевнених у тому, що насадять сади на червоній планеті. Не випадково Кирило, з волі автора, стає астрономом, що автоматично робить його мрійником. І нехай перспектива цвітіння яблунь на Марсі аж надто фантастична, майже така, як і примарне щастя головної героїні з її нездійсненними бажаннями, вистава «Замовляю любов» все ж залишає відчуття надії на те, що диво існує і воно десь поруч. Навіть відома його точна адреса – Театр на Подолі.
У «Театральній вітальні» Театру на Подолі виставу можна подивитися 5 і 22 грудня.