Волинський театр відкрив сезон п’єсою “Замовляю любов…”

Перше прочитання п’єси розкривало проблеми зрілої жінки, звичайно, відвертих сцен кохання там не було. Згодом, у 2006 році, Житомирський музично-драматичний театр ім. Івана Кочерги показав любовно-грошову історію своїй публіці (режисер – Григорій Артеменко). Тут вперше вирішили омолодити головну героїню Віру, яку так і гратимуть у всіх подальших постановках – скрізь жінці буде до 40 років.А в минулому році п’єса побачила світло рампи одразу у двох театрах. У Ніжинському українському драматичному театрі ім. Михайла Коцюбинського режисер Герман Архипов представив свою сценічну версію за назвою «Пробач мені…або…Замовляю любов», якою театр відкрив свій 80-тий сезон; та у Вінницькому академічному музично-драматичному театрі ім. Миколи Садовського режисер Таїсія Славінська здійснила стильну, лаконічну постановку із темпераментною актрисою Любов’ю Остапчук у головній ролі та молодим красенем Антоном Михайликом у ролі Кирила. Метафоричність та міра смаку тонко передавали колізії сюжету.

Постановка Ірини Стежки у Волинському театрі більш реалістична та сексуально-відвертіша. Жінка Віра Миколаївна (Наталія Мельничук) трохипростувата, але водночас здивована та зачарована життям. Її незадоволеність буденною сірістю призводить до жахливих дій – купити кохання.Нещирість змінюється справжнім достовірним плачем та горем. Коли Віра усвідомлює людську підлість, вона просто лежить на підлозі власної кімнати, розкинувши руки у вигляді хреста. Лірична та ніжна у середині Віра лише не надовго захищається шипами. Щодо Кирила у виконанні В’ячеслава Погудіна, то тут відбувається зміна вектора – перед нами не мачо-красунчик, а дійсно хлопець із Жмеринки, про яку згадує герой як про свій ідеал.

Яскравий актор дуже вправно виконує всі задані ситуації, але схожий він на справжнього українського Остапа чи Омелька. В такому випадку зовсім не дивує його поведінка у ресторані, коли він знімає туфлі і демонстративно чухає ноги, чи надмірне кривляння у танцях. Тільки трохи складно уявити, що це людина із вищою освітою астронома. Але ж у першу чергу це шахрай, який до кінця веде свою інтригу. Надія у виконанні Ірини Маслюк теж наповнюється простуватими фарбами.

Простір малої сцени поділений на дві локації (художник – Богдана Бочкай) – кімната Віри із трюмо, та білою стіною-екраном, на який проектуються зйомки київських вулиць, Дніпра, відео відсилає глядача у різні роки – перед нами і сучасне місто, і ностальгійне минуле, якого вже немає. Кадри із химерними птахами, які не зрозуміло чого сваряться та лаються, нагадують безглузде існування героїв, та водночас знову відсилають до Києва, виглядаючи як кадри із телевізорів у вагонах метро. На цьому ж екрані виринає дискотека, куди йде шукати розваг пристаркувата жіночка.

Іноді красиві кадри залишаються лише вставними ілюстраціями. І ще є світ, за екраном – інтимний світ самої Віри, куди ніхто не потрапляє. Легким рухом руки вона прочиняє ці двері-стіну, і залишає там темну таїну життя.

Друга локація – стіл та стільці, характеризує ресторан. Єдине, що хотілося б побачити більш розкішний одяг для Віри, все таки дуже біднувато виглядає у своїй чорній заквітчаній блузі та спідниці бувша жінка олігарха. Музика (муз. оформлення – Володимир Борисов) від романтичного танго жіночих почуттів переходить у насмішкуваті пісеньки на східних не розбірливих мовах, де веселенький ритм розкриває справжню недолугу ситуацію, в якій застряє Віра.

Віра – Наталія Мельничук проходить до кінця свої страждання, Кирил – В’ячеслав Погудін залишається на середині своїх переживань, але ніяких висновків не робить Надія – Ірина Маслюк, їй байдуже до будь-яких почуттів, життя триває і його варто прожити весело.

Дуже важливо, що драматургія сучасного українського автора Тетяни Іващенко продовжує активно пересуватися географією України і пізнавати нові міста. Велика подяка за це пильним художнім керівникам театрів, серед яких і Петро Ластівка. Зараз ця п’єса репетирується у Львові, камерна сцена Львівського національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької у цьому сезоні представить свою версію під назвою «Любов на замовлення» у постановці Григорія Шумейка.

А до відкриття 74-го сезону у Волинському театрі відбулася ще одна дуже хороша подія, на фасаді театру з’явилося погруддя Тараса Шевченка. Саме до роковин поета його зображення прикрасило однойменний театр у Луцьку.

Відкриття 74-го сезону на великій сцені відбулося 5 жовтня прем’єрою «Ромео та Джульєтта» Вільяма Шекспіра у постановці художнього керівника колективу, заслуженого діяча мистецтв України Петра Ластівки. Він вже далеко не вперше звертається до творчості англійського класика, створюючи справжню «луцьку шекспіріану». Згадаймо, його ж «Приборкання норовливої» та «Гамлета», які успішно йдуть і сьогодні.