У Львівському обласному академічному українському музично-драматичному театрі ім. Юрія Дрогобича 1 травня 2012 р. відбулася прем’єра вистави «Елегія STYKS», присвяченої одному з найтрагічніших моментів історії українського народу – Акції «Вісла». Серед авторів, які долучилися до її створення, є киянка Тетяна Іващенко. З нею – наша розмова про роботу над цією виставою.
– Пані Тетяно, чи Вам, киянці, не було лячно братися за історію, далеку від Вашого буття?
– У мене є чудова подруга, унікальна акторка Галина Стефанова. Вона – галичанка. Багато іі земляків пройшли всі кола пекла… Саме розповіді Галини допомогли мені пізнати Галичину, зростися з болями й незламним духом цих людей. Інколи в мене виникало відчуття, що все це я пережила сама. Тож коли Олександр Король, головний режисер Львівського обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. Юрія Дрогобича, запропонував мені написати п’єсу про виселення українців з їхніх прабатьківських земель, я зразу ж погодилася, бо духовно була готова до написання такого сценічного твору. В мене було відчуття, що я – не сторонній споглядач в цій історії »Вісла», а її реальний учасник.
– А як Ваше авторське «я» зживалося з прозою Олі Токарчук?
– Олександр Король, як належить творчій особистості, мав різні задуми з цього приводу. На початку роботи це мала бути повністю моя п’єса. І я її написала. До п᾽єси увійшли чотири життєві історії, які нічим між собою не були пов’язані. Але з часом режисерський задум змінився, це творчий процес. До вистави увійшов великий уривок з роману Олі Токарчук, поезія Богдана-Ігоря Антонича, таким виявилось особисте бачення режисера Олександра Короля і частково сцени з моєї п’єси. Таким чином вистава отримала трьох авторів: О. Токарчук, О. Короля і мене. Гарна вийшла вистава, така тремтлива поетична елегія. У моєму творі було багато тексту, а у виставі Олександра Короля більше наголос на пластику, спів. Це насправді чудове вирішення теми. Для мене в цій роботі вилився мій біль за Україну, не тільки пережитий в Акції «Вісла», а й сплюндрування століттями мого краю сконцентрувалося для мене в цій п᾽єсі. Вишукана поезія Б.-І. Антонича стала світлим обрамленням отого нестерпного болю . Велика заслуга в сповідальній ноті вистави належить народній артистці України Аллі Шкондіній, яка не побоялася виглядати на сцені старою жінкою і зуміла передати біль усіх людей, змушених назавжди попрощатися з отчим домом. Гра Алли Шкондіної не могла залишити нікого байдужим під час вистави, бо напруга її акторського єства таки добивалася до кожного серця.
– Чи буде розвиватися Ваша п’єса, чи можна вірити, що вона прийде до глядача в такому варіанті, як Ви її написали?
– Моя п’єса завелика, а режисер мав свій задум, як я вже казала, і поєднав трьох авторів. А ще є у вистави автор ідеї – Леся Ратинська. Президент Благодійного фонду ім. Івана Франка. Саме пані Лесі належить ідея не просто зробити концерт, присвячений трагічним подіям, а пережити цю Голгофу, через драматичну виставу, пройти стежками болю. Глядачі, які зібралися в Дрогобичі на прем’єрі 1 травня, не могли зупинити сліз. Це прекрасно, що ми вперше про це заговорили, бо з нами влада завжди робила те, що хотіла, – і колись, і зараз. Сподіваюся, що на світі є ще режисери, яким завдає болю ця тема; і моя п’єса буде повністю реалізована на сцені.
– Чи Ваші майбутні творчі плани пов’язані з Галичиною?
– Олександр Король планує поставити мою п’єсу «Втеча від реальності», яка присвячена темі наркоманії. В загалі я дуже люблю Галичину, інколи мені здається, що в минулому житті я була галичанкою. Люблю блукати Дрогобичем, мені ввижається, що саме тут я багато розмовляла з Іваном Франком. Я вивчила безліч матеріалів про життя Івана Франка, коли писала п᾽єсу «Таїна буття». З цією виставою Львівський обласний академічний український музично-драматичний театр ім. Ю. Дрогобича вже гастролював у Польщі. Тепер – інша моя робота представлена на суд театральних глядачів Польщі.
– А як це бути жінкою і драматургом в Україні?
– Я ніколи не замислювалася над цим питанням. Можу навіть сказати, що я з дитинства була драматургом. Знаю, що я ніколи не змогла б жити за межами України, хоча мала безліч пропозицій покинути батьківщину. Але це мій край, моя земля, якої я ніколи не залишу. Я люблю театр! Від усіх політичних болів і реалій українського життя я можу заховатися в театрі. Театр мій ангел-хоронитель. А найбільша моя радість, коли раптом хтось прийде на виставу за моєю п’єсою, і вистава забере у людини все неґативне, що накопичилось у душі. Принесе мить насолоди чи, можливо, катарсису. Це – найщасливіші миті мого життя.
– Бажаю Вам, щоб таких митей у Вашому житті було якомога більше.
Анастасія КАНАРСЬКА
Оксана Ожигова
…Останніми роками визначилася загальна тенденція до інтимізації особистого життя персонажів, що сприяє «олюдненню» сучасної драми. Це, в свою чергу, вимагає нових стилістичних засобів, глибоко індивідуальних для кожного письменника. Стильовою домінантою п’єси сучасного українського драматурга Т. Іващенко «Таїна буття» (шість споминів) є об’єктивація внутрішнього світу героїв. Твір побудовано на ретроспективних спогадах Івана та Ольги Франко про роки їхнього спільного життя.
Уже в першій картині п’єси з’являється своєрідний символ внутрішнього сумління героя.
Ремарка. На кону спалахує багаття. З’являється гуцул-ворожбит — переодягнений Франко.
Мотив переодягання поширений в українській літературі. Він виступає засобом створення комічного, активізує мовну своєрідність того чи іншого персонажа залежно від конкретної ситуації. У згаданій п’єсі травестійний характер зачину має пророчо-трагічне звучання. Семантично наголошена репліка Гуцула-ворожбита («Не тебе, пташко, чоловік твій любить») концентрує зміст усього твору.
У центрі п’єси — актуальна для модерної літератури проблема генія та навколишнього світу: чи може бути щасливим геній, чи може дарувати щастя близьким людям, чи визнають його сучасники, і як він розуміє їх. Шукаючи відповіді на ці питання, авторка творить за законом концентрованої системної цілеспрямованості мовних образів, за допомогою яких окреслює багатогранну картину внутрішнього світу персонажа. Мова п’єси вдало передає найтонші нюанси людських почуттів, взаємин, думок. Як відомо, особистий світ персонажів часто розкривається через їхні внутрішні монологи. Саме такі монологи відтворює Т. Іващенко, використовуючи приватне листування героїв. Листи І. Франка як справжнє мистецтво слова та думки письменника постають у п’єсі своєрідним стильовим засобом віддзеркалення інтимних переживань героя у характерній для нього індивідуальній манері.
Іван Франко: А діло, про котре я хотів би писати Вам, ось яке. Що сказали б Ви, якби який-небудь галичанин, приміром я, приступив би до Вас з просьбою: будьте моєю дружиною?.. Ставлю се питання як гіпотезу, і прошу Вас обдумати як гіпотезу…
Ольга Франко: …А чому в такій сухій академічній манері? Закоханий так не може писати… Треба якось змінити цей стиль.
Багатозначність лексеми стиль та можливість різного її тлумачення відповідає основній концепції нової драми — поставити слово у центр уваги читача (слухача, глядача). Через обігрування внутрішньої форми слова відбувається моделювання особистості (в тому числі і мовної) персонажа.
Ольга Франко: 1886 рік. Франко був вражений і щасливий зустрічі зі мною. Це я прочитала по його очах…
Залежно від місця теми та реми в актуальному членуванні останнього речення компонент прочитала відповідає різним значенням. Якщо вважати його темою, то фраза набуває такого тлумачення: відносини, що зароджувалися і розвивалися у листуванні, є міфом, вигадкою Ольги, яка інтерпретувала її по-своєму. Адже вона прочитує погляд, як читала твори, листи, а в цьому виявляється буденне ставлення героїні до нареченого.
Якщо ж назва дії «прочитала» виступає ремою, то сама дієслівна форма минулого часу доконаного виду вказує на довершену дію, яка й зумовлює певний результат: Ольга Франко: Ми побралися з Франком 16 травня у Києві.
Особливості епістолярного жанру у драмі «Таїна буття» є основою розгортання сюжету. Навіть кульмінація твору «схована» у листі: Іван Франко: Люба Ольдзю! Клянуся, що де б я не був, Ви завжди зостанетесь для мене провідною зорею моїх діянь, метою, до якої я прагну… Львів. Серпень 1875 року… — Ольга Франко: Я ошелешена. 1875 рік! Це неможливо!.. Але ми познайомилися із Франком через 10 років після написання цього листа! Так от про кого говорив гуцул-ворожбит?! «Ольга Рошкевич…» .
Змальовуючи почуття Ольги, автор знову вдається до епістолярного стилю, вводячи у текст лист, надісланий сестрою Рошкевич дружині І. Франка: «Сестра моя Ольга заповіла покласти собі під голову до труни листи Івана Франка, перев’язані стрічкою…» .