Журнал “Театрально-концерний Київ”, жовтень 2011
Стаття Богдани Боднар
“Уміння любити або таїна буття” про стосунки українського письменника Івана Франка з його жінкою Ольгою Хоружинською, версію розвитку яких розкрито у п’єсі драматурга Тетяни Іващенко “Таїна буття”.
Текст щедро доповнено унікальними світлинами вистави київського “Театру на Подолі”.
“Взагалі, життя Івана Франка – бездонна криниця доля натхнення митців. Але чомусь так складається, що ми не завважуємо своїх геніїв, нас не тривожать їхні болі та печалі. Хоча зараз-таки мушу сама собі заперечити, бо хочеться розповісти про історію стосунків Ольги Хоружинської та Івана Франка через погляд унікального драматурга Тетяни Іващенко.
Саме вона мала сміливість вперше поглянути на стосунки цимх двох неординарних людей. Відкритим, щирим поглядом і написала п’єсу «Таїна буття», вивівши на сцену лише їх двох – Ольгу та Івана, власне так, без пафосу, як простих людей, яким, як і усім смертним довелося пережити всі болі та печалі почуттів. Крок за кроком Тетяна Іващенко проходить життям цих двох самотин, крива їхніх стосунків робить найнесподіваніші виверти, від надії та віри і світле і радісне життя до найстрашнішої миті розп’яття божевіллям.”
Він умів любити – рідкісний дар для генія. Любов обпікала Івана Франка не раз. Хоч сам писав, що лише “тричі мені являлась любов”. Жінка, яку він обрав собі подругою на все життя в цю іcторію явлення любові аж ніяк не вписувалася. Це вона – любила. Ольга – фатальне ім’я в його житті. Та, яку Франко покохав уперше до нестями і назавжди, звалася Ольга. Ольга Рошкевич – світлий спогад і нестерпний біль на все життя. Про цю історію написано чимало. А про Ольгу Хоружинську – жінку, яка стала посестрою і дружиною, не так уже і багато. Іван Якович був переконаний, що одружитися треба обов’язково з дівчиною з Великої України і патріоткої. Він приїхав до Києва, міста своєї мрії і зустрів її – Ольгу Хоружинську. Це був романтичний початок, який мав, на жаль, нестерпно трагічний кінець. Взагалі, життя Івана Франка – бездонна криниця доля натхнення митців. Але чомусь так складається, що ми не завважуємо своїх геніїв, нас не тривожать їхні болі та печалі. Хоча зараз-таки мушу сама собі заперечити, бо хочеться розповісти про історію стосунків Ольги Хоружинської та Івана Франка через погляд унікального драматурга Тетяни Іващенко.
Саме вона мала сміливість вперше поглянути на стосунки цимх двох неординарних людей. Відкритим, щирим поглядом і написала п’єсу «Таїна буття», вивівши на сцену лише їх двох – Ольгу та Івана, власне так, без пафосу, як простих людей, яким, як і усім смертним довелося пережити всі болі та печалі почуттів. Крок за кроком Тетяна Іващенко проходить життям цих двох самотин, крива їхніх стосунків робить найнесподіваніші виверти, від надії та віри і світле і радісне життя до найстрашнішої миті розп’яття божевіллям. П’єса вражає своєю відкритістю і, на перший погляд, простотою. З часу її написання минуло тринадцять років. Три українських театри за цей період зуміли розгледіти за вдаваною простотою глибину думок і оригінальність погляду автора і поставили п’єсу Тетяни Іващенко «Таїна буття». Київський академічний театр на Подолі здійсним постановку невдовзі після її написання, 19 січня 1999 року. 2005 року відбулися дві наступні прем’єри драми «Таїна буття» у Львівському обласному театрі імені Юрія Дрогобича в м. Дрогобичі та Луганському українському музично-драматичному театрі. На жаль, не довелося побачити луганську виставу. З розповідей знаю – був цікавий досвід обніну партнерами між Дрогобицьким і Луганським театрами. Та через роки не можу позбутися відчиття свята після вистави «Таїна буття» Київського театру на Подолі. Це було у Львові, виставу привезли на Міжнародний театральний фестиваль «Золотий Лев». І якщо відверто, було навіть лячно йти до театру – хтось має сміливість увійти в інтимний світ Франка, генія, який для Львова є справжньою національною іконою. Добре, що грали у Львові двічі, і захоплений відгук глядачів, які бачили першу виставу, примусив усіх просто бігти на другу. Щирість і майстерність акторських особистостей Лариси Трояновської і заслуженого артиста України Володимира Кузнєцова полонили глядачів. Вона – жіночність і любляче серце, він – геній із загостреним нервом, затятий у своїй роботі. Режисер В.Семенцов вибудував стосунки героїв дуже камерно, залишаючи відчуття швидкоплинності дії: ось так перед вами вони вперше зустрілись, тут вперше спалахне непорозуміння і несподіваний, нестерпний емоційний вибух, коли вже неможливо зібрати до купи розбиті скельця, тільки їхній брязкіт, як плач, як останній схлип наздогонятиме через роки. Серце болітиме за жорстокість долі, нещадної до цих двох світлих людей. Сумні очі Ольги – Трояновської, здається, у глибині палали вогнем незнищенної любові, що ніяк не могла змиритися з нелюбов’ю Івана.
До цієї вистави епіграфом могли б стати слова самого Івана Франка: «Гніт подружжя без любові деморалізує і до крихти руйнує женщину», але цьому хочеться заперечити: Ольгу Лариси Трояновської неможливо назвати зруйнованою, радше одержимою, бо вміла любити.
Вистава «Таїна буття» Львівського обласного театру імені Юрія Дрогобича була поставлена через шість років після київської прем’єри п’єси Тетяни Іващенко. Постановку здійснив молодий режисер Олександр Король. Його творіння монументальне і алегоричне. Вже в самій сценографії було закладено метафору безвиході – весь сценічний простір захоплювали тенета, як павутиння життя, з якого неможливо вирватись. Ольга народної артисти України Алли Шкодіної – вишукана панна, на яку Франкові навіть поглянути лячно, не те, щоб мріяти мати її за дружину. Франко народного актора України Адама Цибульського, здається, купається в сяянні її краси, він зачарований і окрилений, черпає в ній своє натхнення і не зауважує, як нестерпне буття знищує принаду почуттів і краси, все розбивається об банальним побут і безгрошів’я. Наче вирок пронизливо звучить крик Ольги – Шкодіної: «І ні слова про дітей…». Двоє загублених у тенетах життя, двоє його заручників, які хотіли любити і бути коханими… Не судилося.
Унікальність цього драматургічного твору Тетяни Іващенко полягає в тому, що його надзвичайно легко інтерпретувати, в кожному сценічному прочитанні знаходиться свій неповторний зміст і, водночас, залишається найголовніше – пізнання таїни буття українського генія, який умів любити й страждати, розбиваючись об жорстоку стіну буденності, який зумів створити зі своїх страждань надзвичайну, прозору, пронизливу, потужну поезію.
http://issuu.com/culture.ua/docs/tkk_10
Також у газеті “Культура і життя», вересень №37 2011р.
