Бойко Сергій – актор театру і кіно, провідний актор Театру на Подолі, заслужений артист України.

Грає у виставах театру на Подолі: Степан «В степах України»), Цар Ірод («Вертеп»), Астров («Дядя Ваня»), Утішливий «Гравці»), Ноздрьов («Мертві душі») та ін.

Грав у виставах за п’єсами Тетяни Іващенко.: „Зумій за хвіст спіймати бісенятко або як вийти заміж»  (“Влад”)  та “Я вбив” (п’єса “Вільний стрілок”) – “Стрілок”.

Сергій Бойко – Театр на Подолі (theatreonpodol.com)

“Зумій за хвіст спіймати бісенятко”. 1996. Київ – Тетяна Іващенко (tatianaivaschenkoteatr.com.ua)

Актер Театра на Подоле Сергей Бойко: «Богемная жизнь – не для актеров»

Анна СЛЭШ

“… Он – лучший киевский Астров из «Дяди Вани» (в 2003 Бойко получил «Киевскую Пектораль» за «лучшую мужскую роль»)…

– Есть у вас любимые роли, спектакли?

– Да. Любимая роль – это все тот же Астров из «Дяди Вани». Еще люблю спектакль «Игроки», хотя, к сожалению, мы еще не вышли на тот уровень, когда он по-настоящему сыграется. И «Журден», конечно же. Я, по большому счету, очень люблю играть комедии…”.

Актор і ведучий програм телеканалу «ГЛАС» Сергій Бойко: «На війні у мене був Ангел Хранитель…»

23.02.2012

     Актор театру і кіно, ведучий програм телеканалу «ГЛАС» Сергій Бойко в житті бачив не тільки театральні підмостки, а й війну. Справжню. З її жахіттями і трагедіями. Він був одним із перших, хто входив в Афганістан у 1979 році. Бої в далекій східній країні залишили важкі рани не тільки в душі. Осколок гранати з «духівського» гранатомета не став смертельним, але дав усвідомлення того, що таке життя і смерть. Про свій «афган» воїн-інтернаціоналіст Сергій Бойко розповів в інтерв’ю журналістам телеканалу.
– Сергію, як ви потрапили в Афганістан?
– Я потрапив туди трохи раніше за основну частину військ. Наша частина перетнула кордон десь за місяць до перевороту. Це був літній спецнабір.  Це взагалі незвично, зазвичай в армію набирають навесні і восени. Нас забрали на навчання в Остер, тут, поблизу Києва, смт Десна, у мотострілковий полк. Три місяці прискореної підготовки і розподіл у Білоцерківський кадрований полк, який складався з самих офіцерів. І раптом він почав розгортатися. Першими в Афганістан приїхали ми, сержанти. Потім потихеньку почали прибувати солдати з усього Радянського Союзу.
Я служив поблизу Джелалабада в селищі Самархель. Ми охороняли вузол зв’язку. Я ніколи не міг уявити, що команда «До бою!» коли-небудь звучатиме так серйозно.
 
– Вас поставили до відома куди везуть?
– Нам нічого не казали. Нас просто готували до чогось. Тому що фотографували в якомусь підвалі в Білій Церкві. На кожному – біла сорочка і військовий кітель зі зрізаними ґудзиками і краватка. Як потім з’ясувалося, для закордонного паспорта.
Я був найстарший у групі, мені минув 21 рік. А там були пацани по 18 років. Що вони бачили в цьому житті? Вони не були професіонали, не були готові стріляти в людину – бо це найстрашніше, виявляється. Зрештою, не були готові до цієї війни психологічно.
– Як ви вважаєте: те, що ви повернулися звідти, це везіння чи все ж Божа воля?
–Знаєте, я переглядав нещодавно афганську хроніку і зрозумів, що, напевно, у мене є Ангел Хранитель, який мені допоміг вижити. Тому що мені все-таки більше пощастило, ніж багатьом іншим хлопцям. Ми були гвинтики у величезній системі.
А з іншого боку доводилось ставати жорстокішими. На війні людина озлоблюється. Це захисна реакція. Людина повинна стати жорстокою, а інакше не виживе. І якщо ми ставали жорстокими, то що казати про афганську сторону? У той період, коли я там воював, у них була тільки стрілецька зброя. А у нас ВМ-23 – це ГРАДи, які валили так, що гинули сотні людей.
У нас був начальник оперативного штабу майор Локтюшин, москвич. Я пам’ятаю, як він спокійно розставив усі крапки над «і». «Ось Артист (мене Артистом називали), з’явиться голова – значить, вогонь на ураження. До бою!» – і ось коли затвор клацнув, у мене ноги підкосилися… Ну все, думаю, зараз почнеться. І одразу скінчиться, бо ж нас була дещиця.
 
– Які пісні ви співали на війні?
– Дуже популярними були пісні Окуджави. Вони йшли просто «на ура» на самому початку війни. І з фільму «Білоруський вокзал». Слова старі, відомі, наповнювалися конкретним змістом. «Кулями пробито днище казанка», в Окуджави є така пісня… Я співав і знав, про що співаю.

http://glas.org.ua/news/?id=1737