Ніч у музеї
Алла Підлужна
Багата і змістовна експозиція Національного музею літератури України, що знаходиться у центрі Київа, відображає розвиток української літератури від ХІ сторіччя до наших днів. У Музеї зберігаються унікальні стародруки, так, наприклад, є перша друкована книга слов’янськми літерами “Апостол” Івана Федорова, рукописи, прижиттєві видання різних письменників, фотографії, особисті речі. Загалом у Музеї зібрано понад 80 тисяч експонатів.
Музейні зали розташовані в пам’ятці історії та архітектури ХІХ століття – головному корпусі Колегії Павла Галагана архітектор О.Шилле) – колись елітного учбового закладу міста. В бібліотеці Колегії, інтер’єр якої розроблено італійськими майстрами і який майже повністю зберігся, працював під час приїздів до Києва в 1885 і 1886 роках Іван Франко. В колегіальній церкві Св.Павла, в цьому приміщенні нині знаходиться перший зал експозиція Музею, Іван Франко у 1886 році вінчався з Ольгою Хоружинською. Отож, духом творчості та життя великого Каменяра простір Музею літератури, можна сказати, пронизаний особливо. Тому, логічно, що відзначаючи Всесвітній День музеїв, за традицією це свято вже кілька років прходить у столиці під девізом “Ніч у музеї”, заступник директора з наукової та освітньої роботи Раїса Сеннікова запропонувала, щоб ця “Ніч” була присвячена Іванові Франку, і організувала зустріч з акторами Київського театру на Подолі Ларисою Трояновською та Володимиром Кузнецовим, які і постали в цих пам’ятних стінах в образах Івана Франка та Ольги Хоружинської.
У Театрі на Подолі протягом десяти років йде вистава за п’єсою Тетяни Іващенко “Таїна буття”. В ній йдеться про непрості, болючі стосунки подружжя Франків, про титанічну працю Франка-письменника, громадського діяча, філософа, про його світлу і вразливу душу, що все життя прагнула любові. Драматург у цій дуетній п’єсі зуміла відтворити духовний всесвіт велета духу, але й показала Франка живою людиною, чоловіком з усіма проблемами, які випадають на долю людини, розповіла його родинну історію так, щоб він став близьким і зрозумілим глядачам. Зіграти цілу виставу в залі Музею було непросто, тож актори зробили своєрідну літературну композицію за текстом п’єси. Драматична частина супроводжувалась україськими піснями і грою на бандурі у втконанні Надії Бояніської.
Наче спрацювала машина часу, що перенесла присутніх у роки, коли Ольга Хоружинська познайомилась у Києві з Івном Франком, коли чекала від нього листів і дочекалася освідчення. Хоружинська-Трояновська і Франко-Кузнецов стали перед вівтарем, на тому самому місці, де стояли справжні Франко і Ольга тут у церкві колись? А актори емоційно і переконливо передали атмосферу родинних стосунків, протиріччя поглядів на життя та сім’ю. Пронизлово звучали слова про хворобу і душевні страждання, про ті миті, коли Іванові “тричи являлася любов…”, але не до Хоружинської – справжніх почуттів до дружини не було. Були обов”язок, порядність і дружба. А їй так хотілося кохання.
Лунко розносилися слова акторів залою Музею, уважно спостерігали за тим, що відбувається письменники з численних портретів. Глядачі відчули тієї ночі в Музеї велику драму життя Івана Франка, генія, який написав стільки, скільки, здається, одній людині не під силу, а жив так, що й поховати його не було у чому.
Виходячи з Музею, подивилася на портрет Івана Яковича. Він спокіно й трохи сумно спостерігав, здавалося, що засумував від почутого і ще раз пережитого. Але все ж таки, попри всі трагедії та негаразди то було велике життя і пам’ять про Івана Франка живе в слові, на екрані, на театральній сцені.