Володимир ДАНИЛЕНКО
“Українська літературна газета”
№№ 8 (92) та 9 (93) 2013
Співдоповідь заступника голови Київської організації НСПУ Володимира Даниленка на
Зборах київських письменників 26 березня
…Найбільш проблемною залишається на сьогодні галузь драматургії. В Україні, крім Національної Спілки письменників України, яка має об’єднання драматургів, і крім АУП, існують ще дві громадські організації – Гільдія драматургів України, Конфедерація українських драматургів та Національний центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса. На сьогодні очевидно, що без об’єднання зусиль сама НСПУ нічого не зробить для того, щоб розворушити застій в українському театрі, не зацікавленому в розвитку сучасної української драми. Директори отримують гроші з бюджету на сплату комунальних послуг, зарплату акторам та адміністрації театру, а додаткові кошти заробляють за надання залів для гастролей переважно комерційних російських труп, за ювілеї та партійні з’їзди, а в провінційних театрах періодично відбуваються торгові виставки, коли театри перетворюється на універмаги. У театральних директорів немає необхідності морочитися з сучасними драматургами, яким треба платити гонорар, а на рекламу їхніх п’єс виділяти кошти. Адже реклама не потрібна ні Шекспіру, ні Лесі Українці, і гонорари мертвим авторам теж не потрібні.
Але ситуація з сучасною драмою в Україні – не унікальна. Це світова тенденція, яку пережили різні країни. У дев’яностих роках ХХ століття у Великобританії професійна спілка драматургів провело страйк, вимагаючи від уряду права на постановку своїх п’єс. 2500 англійських драматургів офіційно оголосили страйк, пікетуючи парламент. Драматурги активно давали інтерв’ю і роз’яс¬нювали свої вимоги. Тож люди почали запитувати, чому в англійських театрах ідуть п’єси мертвих французів, італійців, росіян, а немає п’єс сучасних англійських авторів, які пишуть про їхнє життя. Для будь-якого уряду соціальні проблеми завжди є більш нагальними, ніж культура, але під тиском драматургів і громадськості уряд Великобританії змушений був запровадити програму фінансування театрів, які спеціалізуються на прем’єрах сучасної англійської драми. Нині кожен англійський драматург має право записатися в чергу і протягом п’яти років за кошт держави поставити свою п’єсу. Поставлена п’єса йде в репертуарі театру один місяць. Через місяць п’єсу знімають з репертуару і показують наступного драматурга. Про кожну прем’єру обов’язково напишуть критики, її побачать театральні менеджери. І якщо п’єса цікава, її куплять інші театри або кінопродюсери. Виплачений авторський гонорар за таку постановку вважається невисоким, але те, що одержує за прем’єру п’єси драматург, прирівнюється до п’ятирічної зарплатні середньостатичного працівника бюджетної сфери. Сьогодні цей механізм у Великобританії добре працює і дає свої результати.
Отже, НСПУ, АУП, Гільдія драматургів України, Конфедерація українських драматургів та Національний центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса спільними зусиллями мають скористатися досвідом англійських драматургів, вимагаючи від Міністерства культури і Кабінету Міністрів театру сучасної драми та права на постановку п’єс кожного драматурга.
Говорячи за результати минулого року в галузі драматургії, не можна погодитись із думкою скептиків, що в Україні немає сучасної драми. У Національному театрі драми імені Івана Франка йде вистава Олександра Денисенка «Божественна самотність» про життя і творчість Тараса Шевченка.
У Молодому театрі з успіхом йде п’єса Тетяни Іващенко «Спалюємо сміття», а в Театрі на Подолі – її вистава «Таїна буття»…
Вся стаття тут: