«Замовляю любов»: лірична комедія про багатошаровість жіночої самотності

Випуск №150 за 24.11.2016

Сцена з вистави «Замовляю любов». «Віра Миколаївна» — засл. артистка України Олена Зарицька, «Кирило» — Артем Кнопік. Світлина Андрія Сечина.

П’єси сучасного українського драматурга Тетяни Іващенко мають широку географію

П’єси сучасного українського драматурга Тетяни Іващенко мають широку географію постановок у просторі національного театру.
У доробку автора 15 п’єс, і всі вони у різний час втілені на сценах.
Найщасливішою виявилась лірична комедія «Замовляю любов», яка нещодавно розпочала сценічне життя в Сумському театрі імені Михайла Щепкіна і стала ювілейною, десятою, постановкою.
Чим же приваблює ця п’єса українських митців? Перш за все незвичністю й водночас життєвістю сюжету, несподіваними, майже детективними колізіями, що весь час тримають у напрузі вигадливо вибудуваною конструкцією мрії головної героїні, в якій будь-яка глядачка знаходить моменти, суголосні її думкам і сподіванням.
П’єса з темою жіночої самотності й пошуками рідної душі в цьо­му шаленому світі має певну багатошарову структуру, що дає змогу постановникам знаходити емоційні пріоритети, співзвучні своєму творчому розумінню.
Театр здатен запропонувати безліч варіантів відповідей на одвічне запитання: «де ти, моя половинко?», тим більше що власну відповідь драматург залишає відкритою.
Постановку «Замовляю любов» у Сумському театрі здійснила Олена Зарицька.
Вона ж зробила сценографічне оформлення й зіграла роль головної героїні Віри Миколаївни. Тому виставу можна цілком вважати авторським проектом О. Зарицької.
Те, що режисер виступає і сцено­графом своєї постановки, — досить часта практика в театрі, подібна комбінація свідчить про стовідсоткову єдність художньо-сценографічного задуму.
А в сумському спектаклі постановниця, до того ж, i грає — завдання не з легких, та Олені  Зарицькій вдається виглядати достойно у всіх трьох іпостасях й демонструвати цілісність режисерсько-акторсько-художнього образу.
Вистава камерна, хоч і йде на великій сцені театру, у ній діють три персонажі, так би мовити, учасники «горезвісного» любовного трикутника: чоловік і дві жінки.
Та стосунки «вершин» цієї геометричної фігури дивні: двоє шахраїв, Кирило (Артем Кнопік) та Надія (Вікторія Рашевська-Горбань) вдають iз себе подружжя. До того ж Надія — гарний психолог і розуміє стан своєї клієнтки Віри Миколаївни, якій робить зачіски вдома.
Заміжня жінка ніби має все: гарну квартиру, чоловіка на високій посаді, успішну доньку, що живе в Парижі, та не має кохання. І Надія пропонує ризиковане — чоловік за викликом!
Віра Миколаївна обурена, та у наступній сцені глядач бачить, що вона скористалася пропозицією і на побачення приходить…  звісно, Кирило. І тут починаються «гойдалки» почуттів: правда, брехня, ревнощі, любов чи гроші за послуги?
Зарицька-сценограф створює метафору крихкого простору житла своєї героїні. Тут усе: меблі, стільці, килимки, посуд зроблено з паперу, численні коробки й ящики надають відчуття незатишку, некомфорту квартири, якоїсь тимчасовості.
Сум’яття внутрішнього стану героїні проектується на вигляд того, що її оточує.
Візуально «організує» простір тканина великого білого парашута, стропи якого губляться десь угорі на колосниках, а сам він служить задником, на тлі якого й розмістилось помешкання.
Парашут стає образом спасіння, який вигадала драматург і який робить сценічною метафорою режисер.
Скільки людей хоче гайнути за світи, піднятися в небо, стрибнути з парашутом й приземлитись десь… у щасті! Так і Віра прагне цього.
Психологічний поєдинок щирості й брехні актори виконують віртуозно. Кирило-Кнопік переконує Віру-Зарицьку у коханні, розповідає про нужденне життя, що штовхнуло до роботи жиголо, грає на жалості — й ось уже жінка не зважає на різницю у віці, вірить у можливість взаємності, закохується і віддає всі свої гроші. Кокетливий i запальний танок ілюструє стан героїні, вона повірила в диво!
І саме це переконання, що в житті жінки може статися щось неймовірне, що здатне підняти її на парашуті мрії над сірістю буденності, дає їй сили пережити викриття справжньої суті Кирила, змиритися з двоєдушністю Надії, яка грає сумирність парикмахерки, що пристосовується до примх клієнтки, а згодом — холоднокровність шахрайки, яка шукає наступну довірливу жертву. Та все це десь позаду, внизу…
Віра летить на крилах мрії. Нехай обман, нещирість, та вона пережила кохання, отримала незрівняні миті! І, безперечно, заради цього варто жити.
Вистава «Замовляю любов» Тетяни Іващенко Сумського театру імені Михайла Щепкіна дарує надію, переконує, що можна не тримати зла на брехню, можна не втратити себе через обман, стверджує, що все у цьому світові тримається на любові. Її можна шукати, замовляти, чекати, про неї треба мріяти і плекати у власному серці.