“Мне тесно в имени своем…”. 2004. Київ

Академічна майстерня театрального мистецтва „Сузір’я”.

Прем’єра драми драми „Мне тесно в имени своём…” , яку драматург назвала «історичним портретом»,  відбулася в Академічній театральній майстерні „Сузір’я”  у 2004 році. Київська версія  версія трагічного  кохання талановитої  американської танцівниці Айседори Дункан та російського поета Сергія Єсеніна.

Вистава йшла з аншлагами на сцені театру 10 років.

http://www.suzirja.org.ua/performances/mne_tesno.html

000f8xzq

Айседора Дункан і Сергій Єсенін.

Вистава йде в театрі „Сузір’я”  з дня прем’єри кожного місяця. В камерний зал театру, що знаходиться в архітектурній пам’ятці 19 ст., буквально «набивається» ціла купа глядачів. Багато з них приходять на виставу по кілька разів. Кожного разу в  той день, коли грають популярні актори засл. артист України Євген Нищук (Сергій Єсенін) та Лариса Трояновська (Айседора Дункан) в залі аншлаг і оберемки квітів!

Режисер-постановник Володимир Борисюк.

Лариса Трояновська, засл. артистка України  – “Айседора Дункан”, Євген Нищук, нар. артист України – “Сергій Єсенін”.

 

Див. «Публікації» 2005  2007 2010 2013

“Мне тесно в имени своем…”. Програма Галини Цимбал “Cвіт особистостостей. О. Кужельний”.

Театр, пленяющий аурой…

“Рабочая газета”, № 280 от 20 июня 2007 г.

Среди разнообразия театров, кинозалов и прочих мест проведения досуга в столице порой нелегко бывает выбрать то самое место, которое действительно стоит посетить.

Но есть в Киеве театр, о котором не знать просто непозволительно. Речь идет о мастерской театрального искусства, салоне-модерн “Сузiр’я”, что на улице Ярославов вал. Переступив порог этого уютного камерного театра, вы будете приятно удивлены, попав не в обычную театральную обстановку, а в… роскошно отделанную квартиру, когда-то принадлежавшую одному из богатейших жителей Киева того времени. Этот купец был знатным коневодом (именно его лошадь по кличке Ракета первой из украинских лошадей выиграла соревнования в Англии), а литературные салоны, устраиваемые его женой, посещали в свое время такие известные личности, как Панас Саксаганский, Анна Горенко (известная миру под псевдонимом Анна Ахматова) и многие другие. Обо всем этом, и не только, перед началом спектакля вам расскажет директор театра, известный режиссер Алексей Кужельный

Отделка комнат, изысканный антураж, чарующая музыка, льющаяся в гостиной перед началом каждого спектакля, — все это настраивает зрителей на ту нужную струну, которая зазвучит еще глубже во время действа. Маленький зал, где актеры играют практически перед вами, отсутствие в обычном понимании сцены, лишний раз говорят о нетрадиционных постановках спектаклей. Поскольку у театра нет своей постоянной труппы, в разных пьесах заняты приглашенные актеры известных столичных театров.

Пожалуй, одной из наиболее удачных работ театра критики называют спектакль, поставленный по пьесе Татьяны Иващенко “Мне тесно в имени твоем”, посвященной непростым отношениям знаменитого русского поэта Сергея Есенина и американской танцовщицы Айседоры Дункан. В главных ролях заняты актер театра имени И.Франко заслуженный артист Украины Евгений Нищук и актриса театра на Подоле Лариса Трояновская…

Минимум декораций, игра света и теней, музыкальное и пластическое решение происходящего на сцене настолько органично сосуществуют с актерским мастерством, что у зрителей сразу возникает ощущение подлинности происходящего. Спектакль завораживает настолько, что когда зажигается свет, неожиданно обнаруживаешь, что многие посетители украдкой вытирают слезы. Спектакль закончился, зрители, переполненные впечатлениями, покидают зал, и, несмотря на все, на душе становится светлее от осознания того, что, как говорили мудрые, “ars longa” — “искусство вечно”.

Київський театр “Сузір’я” показав в Ужгороді виставу “Мне тесно в имени твоём” — про стосунки Сергія Єсеніна й Айседори Дункан

…На сцені тільки він і вона. І ще шість великих ляльок. Дві з них зображають їх самих же, ще чотири – їхніх знайомих. П’єса-діалог, де всі дії відбуваються у різних готельних номерах. При мінімумі зовнішніх подій вона має максимально напружену драматургію. Акторам часто бракує звичайних слів, тому вони переходять на танець, спів, поезію. Якщо простішим людям легше притертися одне до одного, то цим виявилося практично неможливо. Злиття акторів із своїми образами надзвичайно щільне. Пластикою передається не менше, ніж словами: коли герої нещадно сваряться, їхні рухи свідчать про зовсім протилежні почуття.

Про якусь ще хлопчачу, інфантильну грубість як найвищий вияв ніжності. Про бажання коханки-матері і відлучити Сергія від горілки, і нею же привернути поета до себе. Його звинувачення “Ізадори” у жіночому алкоголізмі як відчай з приводу власної невиліковності. При всьому тому роман не виглядає, як щось приречене. Причиною, мабуть, нестримна енергетика, котрою актори буквально освітлюють зал. Це роман-міф, який неможливо переказати – хіба що протанцювати, прокричати, виспівати…

“Театрально-концертий Київ”. 2004, №3